Патриція Гайсміт - Талановитий містер Ріплі

— Ні. Та я й із ним не дуже добре знайомий, принаймні недовго. Не знаю, чи в нього багато друзів у Європі. Здається, у нього є якісь знайомі у Фаенці та Флоренції. Але я не пам’ятаю їхніх імен. — Якщо офіцер подумав, що він хоче захистити Томових друзів від поліцейських допитів, то й нехай.

— Va bene, ми перевіримо цю інформацію, — сказав полісмен. Він заховав свої папери, заповнені не одним десятком різних нотаток.

— Перед тим, як ви підете, — озвався Том відверто роздратованим голосом Дікі, — я хотів запитати, коли мені можна покинути місто. Я планую відвідати Сицилію і дуже хотів би поїхати сьогодні, якщо це можливо. Я збираюсь зупинитися у готелі «Палма» у Палермо. Тож ви зможете в будь-який час зв’язатися зі мною.

— Палермо, — повторив офіцер. — Чого ж, гадаю, це цілком можливо. Можна скористатися вашим телефоном?

Том запалив італійську цигарку та слухав, як офіцер попросив з’єднати його з капітаном Анлічіно й почав незворушно доповідати, що синьйор Ґрінліф не знав, де міг бути синьйор Ріплі, й думає, що він міг повернутися до Америки або вирушити до Фаенци чи Флоренції.

— До Фаенци, — повільно повторив він, — у провінції Болонья. — Коли капітан усе записав, офіцер додав, що синьйор Ґрінліф хотів би сьогодні поїхати до Палермо. — Va bene. — Офіцер повернувся до Тома й посміхнувся. — Так, ви можете сьогодні поїхати.

— Benone [68] Чудово ( іт .). . Grazie. — Він провів обох полісменів до дверей. — Якщо знайдете Тома Ріплі, будь ласка, дайте мені знати, — простодушно додав Том.

— Обов’язково! Ми триматимемо вас у курсі, синьйоре. Buon giorno!

Том залишився наодинці і, насвистуючи, взявся пакувати кілька власних речей, які раніше вийняв з валізи. Він пишався своєю винахідливістю, адже замість Майорки сказав їм, що їде на Сицилію. Сицилія була в Італії, а Майорка — ні, тому й не дивно, що поліція швидше відпустить його, якщо він залишатиметься на їхній території. Він якраз обмірковував це, як раптом до нього дійшло, що після Сан-Ремо паспорт Тома Ріплі не перетинав кордону з Францією. Він пригадав, як у листі розповідав Мардж, що Том Ріплі збирався відвідати Париж, а звідти повернутися до Америки. Якщо поліція надумає допитати Мардж, вона зможе підтвердити, що після Сан-Ремо Том Ріплі був у Монджибелло, та ще й бовкнути, що він планував поїхати до Парижа. А якщо йому коли-небудь доведеться знову стати Томом Ріплі й показати свій паспорт поліції, стане зрозуміло, що після Сан-Ремо він не їздив до Франції. Тоді йому залишається сказати, що він просто передумав і вирішив залишитись в Італії. То все дрібниці, нема чого перейматися.

Він зігнувся над валізою та зненацька випростався. А що, як це пастка? Може, поліція просто приспала його пильність, дозволивши без жодних підозр поїхати до Сицилії? Хитрий негідник, той офіцер. Він одного разу назвав своє прізвище. Як там його? Равіні? Роверіні? З іншого боку, яка їм від цього користь? Він сказав їм, куди збирався поїхати. Він не мав наміру нікуди тікати. Він лише хотів забратися з Рима. Якомога швидше! Він закинув до валізи останні речі, ляснув кришкою і закрив її.

Знову цей телефон! Він шарпнув слухавку.

— Pronto?

— Ох, Дікі… — видихнув жіночий голос.

Мардж, і, судячи з гарного звуку, вона була у вестибюлі готелю. Спантеличений, він відповів голосом Тома:

— Хто це?

— Це Том?

— Мардж! Ой, привіт! Де ти?

— Я унизу. Дікі в номері? Можна мені піднятися?

— За хвилин п’ять, — засміявся Том. — Мені ще треба одягнутися. — Службовець рецепції завжди відсилав відвідувачів до телефонної будки, тож він не зможе підслухати їхньої розмови, подумав Том.

— Дікі в номері?

— Ні, його зараз немає. Він вийшов десь півгодини тому, але мав би от-от повернутися. Я знаю, куди він пішов, якщо раптом ти хочеш знайти його сама.

— Куди?

— До вісімдесят третього поліційного відділку. Ой, вибач, я помилився, до вісімдесят сьомого.

— У нього якісь проблеми?

— Ні, просто відповідає на питання поліції. Його запросили туди на десяту. Дати тобі адресу? — Він жалкував, що почав говорити власним голосом, адже міг би з легкістю удати із себе службовця готелю чи якогось приятеля Дікі, і сказати їй, що він пішов кудись на цілий день.

Мардж невдоволено зітхнула.

— Ні, я почекаю на нього.

— Ось та адреса! — вигукнув Том, ніби щойно знайшов її. — Віа Перуджо, двадцять один. Ти знаєш, де це? — Том і сам достеменно не знав, але хотів спрямувати її в протилежному напрямку від «Американ Експресс», куди він якраз збирався, щоб перед від’їздом забрати пошту.