Патриція Гайсміт - Талановитий містер Ріплі

— Я не хочу нікуди йти, — сказала Мардж. — Якщо можна, я піднімуся до тебе й зачекаю на нього в номері.

— Насправді… — Том засміявся своїм характерним сміхом, добре знайомим Мардж. — Справа в тому, що з хвилини на хвилину до мене мають прийти. Це ділова зустріч. Стосовно роботи. Віриш чи ні, але твій старий знайомий Том Ріплі намагається знайти роботу.

— Зрозуміло, — відказала Мардж без найменшого інтересу. — Ну, то що там з Дікі? Чого від нього хочуть у поліції?

— Ой, це все через те, що того дня він трохи випивав разом із Фредді. Ти ж бачила газети, правда? Журналісти роздули цю історію тільки тому, що поліція досі не має жодних зачіпок чи підозрюваних.

— Як давно Дікі мешкає у цьому готелі?

— Тут? Усього одну ніч. Я був на півночі, та, коли дізнався про Фредді, одразу ж повернувся до Рима, аби побачитися з Дікі. Я б ніколи не знайшов його, якби не поліція!

— Навіть не кажи! Я не знаходила собі місця і сама мусила звернутись до поліції! Я так хвилювалася, Томе. Він міг би принаймні зателефонувати… до Джорджіо чи ще до когось…

— Я дуже радий, що ти приїхала, Мардж. Дікі страшенно втішиться, коли побачить тебе. Він переживав, що ти можеш подумати, коли побачиш газети.

— Справді? — недовірливо запитала Мардж, але з голосу було чути, що вона задоволена.

— Може, зачекаєш на мене «В Анджело»? Це бар навпроти готелю наприкінці вулиці, що веде до сходів на площі Іспанії. Я спробую вислизнути за хвилин п’ять, і ми з тобою посидимо за коктейлем або чашечкою кави, домовились?

— Добре, але ж у готелі теж є бар.

— Я не хочу, щоб мій потенційний начальник бачив мене в барі.

— Гаразд. То, значить, «В Анджело»?

— Ти не пропустиш його. Пройдеш вулицею прямо, бар навпроти готелю. До зустрічі.

Том обернувся і пішов допаковувати валізи. Він майже закінчив, залишились тільки пальта, що висіли в шафі. Він набрав рецепцію і попросив приготувати йому рахунок, а також надіслати посильного по його валізи. Склав валізи одну на одну та спустився сходами у вестибюль. Він хотів перевірити, чи Мардж досі тут, чекає на нього, чи, може, телефонує ще кудись. Вона не могла бути тут, коли приходила поліція, подумав Том. Між відходом полісменів та її дзвінком минуло щонайменше п’ять хвилин. Він надягнув на голову кашкет, щоб приховати своє висвітлене волосся, накинув новий дощовик, натягнув на обличчя скромний і трохи боязкий вираз, притаманний Тому Ріплі.

У вестибюлі її не було. Том сплатив рахунок. Службовець вручив йому ще одну записку: сюди приходив Вен Гоустон. Він сам написав повідомлення, близько десяти хвилин тому:

Прочекав на тебе півгодини. Невже ти ніколи не виходиш на прогулянку? Мене не пропустили нагору. Зателефонуй мені в «Гесслер».

Вен

А що, як Вен і Мардж знали одне одного, випадково зустрілися у вестибюлі й тепер разом чекають на нього «В Анджело»?

— Передайте, будь ласка, усім, хто буде питати про мене, що я покинув місто, — сказав він службовцю на рецепції.

— Va bene, signore.

Том вийшов до таксі, що вже чекало на нього.

— Попрошу вас зупинися біля «Американ Експресс», — сказав він водієві.

Таксист оминув ту вулицю, на якій заходився бар «В Анджело». Том розслабився і похвалив себе за винахідливість. Та найбільше він хвалив себе за острах залишатися у своїй квартирі, який спонукав його перебратися до готелю. Йому б нізащо не вдалося уникнути Мардж, якби він був у квартирі. Вона прочитала його адресу в газетах. Якби він спробував надурити її, як зробив це щойно, вона б будь-що увірвалася до його квартири, щоб чекати на Дікі там. Удача була на його боці!

В «Американ Експресс» для нього було три листи, один з яких від містера Ґрінліфа.

— Як у вас справи? — запитала молода італійка, простягаючи йому листи.

Вона теж читала газети, подумав Том. На її наївно-зацікавленому обличчі з’явилась легенька посмішка, і Том посміхнувся у відповідь.

— Усе добре, дякую. А у вас як справи?

Він уже йшов до виходу й раптом подумав про те, що не зможе використовувати римське відділення «Американ Експресс» як адресу Тома Ріплі. Три або чотири службовці знали його в обличчя. Поки що для Тома Ріплі він послуговувався неаполітанським відділенням, хоча ні разу не звертався з проханням переслати йому щось, бо й не очікував для себе жодної важливої кореспонденції, навіть чергового невдоволеного послання від містера Ґрінліфа. Коли вся ця метушня навколо Фредді трохи заспокоїться, він спокійнісінько зайде до неаполітанського відділення «Американ Експресс» і з паспортом Тома Ріплі забере всю свою не отриману пошту.