Патриція Гайсміт - Талановитий містер Ріплі

— Ви казали, що мешкаєте в Римі, так? — озвалась його дружина.

— А знаєте, ми, здається, забули ваше прізвище, але добре пам’ятаємо, що зустрілися з вами на вечірці в переддень Різдва.

— Ґрінліф, — відрекомендувався Том. — Річард Ґрінліф.

— Ой, точно! — втішено відповіла вона. — У вас тут квартира?

Вона вже готувалася запам’ятати його адресу.

— Я поки що зупинився у готелі, але планую найближчим часом перебратися до квартири — чекаю, поки закінчиться ремонт. Я мешкаю в «Елізео». Може, якось зателефонуєте?

— Залюбки. Невдовзі ми їдемо на Майорку, а в Римі пробудемо ще три дні, а це купа часу!

— Буду радий новій зустрічі, — сказав Том. — Buona sera! [44] Всього найкращого! ( іт .)

Знову залишившись наодинці, він повернувся до своїх таємних фантазій. Йому варто відкрити банківський рахунок на ім’я Тома Ріплі й час від часу класти на нього сотню-дві доларів. Дікі Ґрінліф мав два банківських рахунки: у Нью-Йорку та Неаполі — й на кожному з них було майже по п’ять тисяч доларів. Він міг би відкрити рахунок для Ріплі на кілька тисяч доларів і покласти на нього сто п’ятдесят тисяч лір від продажу меблів із Монджибелло. Як-не-як, а тепер він мав подбати про двох людей.

Том навідався до Капітолію [45] Капітолій (Капітолійський пагорб) — один із семи пагорбів, на яких виник Стародавній Рим. На Капітолії перебував Капітолійський храм, де відбувалися засідання сенату й народні збори. та Вілли Боргезе [46] Вілла Боргезе — великий ландшафтний парк у Римі, на території якого розташовано кілька будинків і музеїв. Це третій за величиною громадський парк Рима. , уздовж і впоперек обходив увесь Форум і під вигаданим іменем узяв шість уроків італійської у літнього сусіда, у вікні якого запримітив табличку про надання приватних уроків. Після шести уроків Том вирішив, що володіє італійською не гірше за Дікі. Він дослівно пригадав кілька фраз, які він колись чув від Дікі, і тепер знав, що Дікі говорив неправильно. Приміром, одного вечора «У Джорджіо», коли вони чекали на Мардж і вона спізнювалась, Дікі неправильно вжив умовний спосіб, та й узагалі дуже часто просто викидав його з речення. Отже, Том намагався повторювати за Дікі й теж неправильно послуговуватися умовним способом.

Том придбав темно-багряну оксамитову тканину, аби замінити портьєри у вітальні, бо ті, що були, страшенно його дратували. Він запитав синьйору Буффі, дружину управителя будинку, чи вона часом не знала швачки, яка могла б їх пошити, і синьйора Буффі запропонувала пошити їх самостійно. Вона оцінила свою роботу двома тисячами лір, що становило заледве три долари. Том наполіг, що заплатить їй п’ять тисяч. Він придбав ще кілька дрібничок для оздоблення квартири, хоча й нікого не запрошував до себе в гості — хіба тільки симпатичного, але не дуже тямущого молодого американця, з яким познайомився у кафе «Ґреко», коли молодик запитав його, як дістатися до готелю «Ексельсіор». Той готель був неподалік від його дому, і Том запросив молодика до себе на коктейль. Тому всього лиш хотілося справити на нього враження, а тоді назавжди попрощатися, що він і зробив. Але спершу пригостив його найкращим бренді і, міряючи кроками квартиру, оповідав йому про всі принади й насолоди Рима. Наступного дня молодик вирушив до Мюнхена.

Том був дуже обережний і старався уникати американців, які мешкали в Римі, адже вони могли запросити його на свої вечірки й очікувати такого ж запрошення від нього, хоча й полюбляв теревенити з американцями та італійцями в кафе «Ґреко» і студентських ресторанчиках на Віа Марґутта. Він назвав своє ім’я лише італійцю-художнику Карліно, з яким познайомився у таверні на Віа Марґутта, і сказав, що теж малював і був учнем художника Ді Массімо. Якщо коли-небудь, скажімо, після того як Дікі зникне та знову перетвориться на Тома Ріплі, поліція візьметься перевіряти, чим же Дікі займався у Римі, можна не сумніватися, що цей італієць підтвердить своє знайомство з Дікі й повідомить, що в січні той був у Римі та займався малюванням. Карліно ніколи не чув про Ді Массімо, однак Том описав його у всіх деталях, тож Карліно, мабуть, не забуде його довіку.

Том був сам-один, але зовсім не почувався самотнім. Щось схоже він відчував у переддень Різдва в Парижі, наче всі спостерігали за ним, от ніби в нього була аудієнція з усім людством, однак саме це відчуття додавало йому наснаги, адже будь-яка помилка могла перетворитися на катастрофу. Утім, він був цілком упевнений, що не припуститься жодної помилки. Мабуть, таке ж своєрідне приємне відчуття бездоганності притаманне й гарному акторові, коли він грає відповідальну роль і справді переконаний, що відведену йому роль ніхто не зіграє краще за нього. Він був самим собою і водночас почувався іншою людиною. Він почувався бездоганним і вільним, хоча й свідомо контролював кожен свій рух. Утім, це перевтілення більше не втомлювало його, як раніше. Том більше не потребував відпочинку на самоті. Тепер, тільки-но прокинувшись, він одразу ставав Дікі та йшов чистити зуби, виставивши вбік лікоть правої руки, крутив ложкою в яєчній шкаралупі, вишкрібаючи залишки, постійно відкладав першу краватку, що траплялася йому в шафі, та брав іншу — він робив усе, як Дікі. І навіть написав картину в його стилі.