Патриція Гайсміт - Талановитий містер Ріплі

— На жаль, я не мав змоги. То як там Кортіна?

— О, чудово. А що трапилося з Дікі?

— Невже він вам не написав? Він вирішив перезимувати в Римі. Він казав, що повідомить вас.

— Я нічого не отримував, хіба що він надіслав листа до Флоренції. Я був у Зальцбурзі, але Дікі знає мою тамтешню адресу. — Фредді сперся на довгий стіл і зім’яв зелену шовкову скатертину. Він посміхнувся. — Мардж казала, що він перебрався до Рима, але вона не знала його адреси, окрім тутешнього відділення «Американ Експресс». Мені просто пощастило знайти його квартиру. Учора в кафе «Ґреко» я натрапив на людину, яка знала його адресу. Як же…

— Хто це був? — запитав Том. — Американець?

— Ні, італієць. Якийсь хлопчина. — Фредді подивився на Томові черевики. — У вас такі ж черевики, як у нас із Дікі. Їх годі зносити, правда ж? Я придбав свої у Лондоні ще вісім років тому.

То були старі шкіряні черевики Дікі.

— А мої з Америки, — відказав Том. — Може, чогось вип’єте? Чи ви хочете спіймати Дікі в «Отелло»? Ви знаєте, де це? Гадаю, нема потреби чекати на нього, бо зазвичай Дікі не повертається раніше третьої. Я й сам невдовзі буду йти.

Фредді рушив до спальні, побачив на ліжку валізи й зупинився.

— Дікі кудись збирається чи він щойно приїхав? — озирнувшись, запитав Фредді.

— Він їде. Хіба Мардж вам не казала? Дікі на якийсь час вирушає до Сицилії.

— Коли?

— Завтра, а може, ще й сьогодні ввечері. Я точно не знаю.

— Скажіть-но, що це таке відбувається з Дікі останнім часом? — насупився Фредді. — Чого це він раптом вирішив усамітнитись?

— Він казав, що цієї зими працював не покладаючи рук, — Том випалив перше, що спало на думку. — Здається, він хоче побути наодинці, але, наскільки мені відомо, у нього добрі стосунки з усіма, і з Мардж теж.

Фредді знову посміхнувся й розстебнув своє пальто.

— Не бачити йому добрих стосунків зі мною, якщо підведе мене ще раз. Ви впевнені, що в них із Мардж усе гаразд? Після розмови з нею у мене склалося враження, що вони посварилися. Може, тому вони й не поїхали до Кортіни? — Фредді вичікувально глянув на нього.

— Я нічого про це не чув. — Том підійшов до шафи, аби взяти піджак і заразом показати Фредді, що він уже збирається йти, аж раптом усвідомив, що Фредді може впізнати цей сірий фланелевий піджак, який пасував до його штанів — хтозна, може, він раніше бачив той костюм на Дікі. Том узяв свій піджак і пальто, що висіли ліворуч у самому куті шафи. Плечі пальта випиналися так, наче тижнями висіли на вішаку (насправді так воно й було). Том обернувся і побачив, що Фредді не зводив очей зі срібного іменного браслета на його лівій руці. Том знайшов його в коробочці із запонками, хоча ніколи не бачив, щоб Дікі носив його. А Фредді дивився так, ніби колись уже бачив той браслет. Том невимушено накинув пальто.

Тепер Фредді міряв його якимось дивним, ніби здивованим поглядом. Том знав, що було в нього на думці, і напружився, бо унюшив небезпеку. «Ти ще не відкараскався від нього, — сказав він собі. — Ти ще не вибрався з дому».

— То що, йдемо? — запитав Том.

— Ти теж тут мешкаєш, хіба ні?

— Ні! — посміхаючись, заперечив Том. На нього витріщалося потворне, всипане веснянками обличчя, облямоване копицею вогненно-рудого волосся. Тільки б їм пощастило вибратися звідси й не натрапити дорогою на синьйору Буффі. — Ходімо!

— Я так бачу, Дікі обдарував тебе коштовностями.

Том не міг здобутися на відповідь, не міг вигадати бодай одного жарту.

— Та ні, просто позичив, — відповів низьким голосом. — Дікі вже набридло його носити, і він віддав його мені, ненадовго. — Він мав на увазі срібний браслет, але раптом пригадав, що на його краватці красувалася ще й срібна запонка з літерою «Ґ». Том сам придбав її. Він уже відчув ворожість Фредді, що дедалі наростала, так, ніби його кремезне тіло парувало, підігріваючи всю кімнату. Фредді був здоровецьким бугаєм, який, схоже, залюбки віддубасив би гея, особливо за таких сприятливих обставин. Том боявся дивитися йому в очі.

— Ага, можна йти, — підводячись, буркнув Фредді. Він підійшов до дверей і повернувся своїми широкими плечима. — Це те кафе «Отелло», що поблизу готелю «Інґлатерра»?

— Так, — підтвердив Том. — До першої він мав би вже бути там.

Фредді кивнув.

— Був радий зустрічі, — сказав він геть неприязно й зачинив за собою двері.

Том пошепки вилаявся, трішки прочинив двері й прислухався до швидких кроків Фредді, що відлунювали на сходах. Він хотів упевнитись, що Фредді вийде з будинку, не наштовхнувшись на когось із родини Буффі, а тоді почув, як Фредді сказав: «Buon giorno, signora». Том перехилився через перила. Трьома поверхами нижче він розгледів рукав його пальта. Фредді говорив італійською із синьйорою Буффі. Том краще розчув слова жінки: