Патриція Гайсміт - Талановитий містер Ріплі

Четвертого січня, коли він прибув до Рима, на нього чекали два листи від Мардж. У березні вона надумала виселятися зі свого будинку. Вона ще не встигла закінчити рукопис своєї книги, але вже надіслала три чверті написаного з усіма фотографіями американському видавцю, якого зацікавила її ідея, коли вона розповіла йому про неї минулого літа. Ось що було в листі:

Коли ми зможемо побачитись? Мені страшенно не хочеться проґавити літо в Європі, особливо після того, як я пережила ще одну жахливу зиму, але гадаю, що на початку березня таки повернуся додому. Так, я нарешті сумую за домом, справді. Любий, було б просто чудово, якби ми могли повернутися до Америки разом, на одному кораблі. Це можливо? Боюся, що ні. Ти не збираєшся повертатися до США, бодай взимку, ненадовго?

Я думала вислати всі свої речі (вісім валіз, дві скрині, три коробки книжок та всілякі дрібниці!) повільним човном до Неаполя, а звідти в Рим, і, якби ти мав настрій, ми могли б принаймні ще раз відвідати Форте-дей-Мармі та В’яреджо чи інші місцини, які ми так полюбляли, аби востаннє на них подивитися. Мені байдуже, якою буде погода, хоча й так знаю, що вона буде жахливою. Я б не наполягала, щоб ти провів мене до Марселя, де я збираюся сісти на корабель, але якщо я вирушу з Генуї??? Що скажеш?..

Інший лист був стриманішим, і Том знав чому: минув майже місяць, а він не надіслав їй навіть однісінької листівки. Мардж писала:

Я передумала щодо Рів’єри. Може, це все через кляту погоду, а може, й через мою книжку, але мені вже не хочеться пригод. Я вирушаю з Неаполя раніше, ніж планувала, 28 лютого, на кораблі «Конституція». Тільки уяви — я ступлю на палубу й одразу опинюсь в Америці. Усюди американська їжа, американці, ціни в доларах, кінні перегони… Любий, мені дуже шкода, що ми з тобою не побачимось, але з твого мовчання я дійшла висновку, що ти досі не хочеш мене бачити. Тож можеш більше не перейматися. Вважай, що здихався мене.

Я, звісно ж, маю надію, що ми з тобою ще коли-небудь зустрінемось, у Штатах чи деінде. Якщо надумаєш зазирнути до Монджі перед 28 лютого, ти добре знаєш, що я завжди тобі рада.

Як завжди,

Мардж

P. S. Я й гадки не маю, чи ти досі в Римі.

Том уявив собі, як вона зі сльозами на очах писала ті рядки. Його смикнуло відписати їй дуже серйозного листа й виправдатися, ніби він щойно повернувся з Греції і надіслав їй дві листівки, невже вона їх не отримала? Однак буде безпечніше, подумав Том, якщо вона поїде, достеменно не знаючи, де він був. Він нічого не відписав.

Його стривожила (утім, не надто) можливість того, що Мардж приїде до Рима, аби побачитися з ним ще до того, як він устигне знайти собі квартиру. Якщо вона обнишпорить усі готелі, то цілком може його знайти, а от у квартирі — навряд. Заможні американці не зобов’язані повідомляти поліцію про своє місцеперебування, хоча, відповідно до вимог дозволу на проживання, мали б реєструвати в поліції кожну зміну своєї адреси. Том розмовляв з американцем, який уже давненько мешкав у Римі, і той сказав, що ніколи особливо не переймався реєстрацією, а поліція, у свою чергу, жодного разу його не турбувала. Якщо раптом Мардж таки приїде до Рима, у Тома був напоготові власний одяг, який висів у шафі. Єдиною переміною у його зовнішності було висвітлене волосся, але він із легкістю міг сказати, що воно просто вигоріло на сонці. Він майже не хвилювався. Спершу він розважався, підмальовуючи собі брови олівцем — у Дікі брови були довші та трохи задерті догори — а також намазував кінчик носа тональним кремом, щоб візуально зробити його довшим і гострішим, та невдовзі, аби не привертати до себе надміру уваги, він облишив ці експерименти. Найголовніше в перевтіленні — скопіювати настрій і темперамент людини, яку намагаєшся удавати, а решта якось влаштується само собою.

Десятого січня Том написав Мардж, що повернувся до Рима, а до цього три тижні сам провів у Парижі. Щодо Тома Ріплі, то він покинув Рим ще місяць тому, намірившись відвідати Париж, а звідти вирушити назад до Америки. Утім, він не зустрів Тома в Парижі й досі не знайшов квартири в Римі, але шукає, і щойно знайде, одразу повідомить їй свою адресу. Недоладно подякував їй за різдвяний подарунок — вона надіслала йому білий светр із зубчастим візерунком, який почала плести ще в жовтні й постійно приміряла на Дікі, а також альбом із картинами періоду Кватроченто [42] Кватроченто — мистецький термін для позначення мистецтва Італії у XV столітті. , і приладдя для гоління у шкіряному футлярі з його ініціалами «Г. Р. Ґ.» на кришці. Пакунок прибув тільки шостого січня, і саме він був основною причиною Томового листа, адже він не хотів, щоб Мардж подумала, ніби він не забрав його. Бо тоді вона могла понавигадувати бозна-чого, наче він зник безвісти, і кинутися на його пошуки. Він також поцікавився, чи отримала вона його подарунок. Він надіслав його з Парижа й припускав, що пакунок прийде пізніше. А ще він попросив вибачення і додав: