Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

- Ну ви ж знаєте, що війну виграв Південь, правда?

Їм подали яловичі реберця, кукурудзу, спечену на грилі в лушпинні, мариновані помідори та ополоник макаронів. Доктор Сон і Чон До пішли туди, де їли міністр, сенатор і його дружина. Собаки побрели за ними.

Доктор Сон сів поряд із ними.

- Приєднуйся, будь ласка, - запропосив він. - Тут багато місця, ні?

- Вибачте, - відповів Чон До. - У вас, напевне, обговорюються важливі справи.

Він сів окремо за дерев’яний столик для пікніка, на якому вандали нашкрябали свої ініціали. М’ясо виявилося водночас солодким і гострим, помідори - солоними й запашними, а от кукурудзу та локшину зробили геть неїстівними, зіпсувавши все маслом і сиром - про ці субстанції він знав лише з діалогів, які слухав на мовних курсах: «Я хотів би купити сиру»; «Передайте, будь ласка, масло»…

Угорі колами ширяв якийсь птах. Чон До не знав, який саме.

До нього підсіла, облизуючи пластикову ложечку, Ванда.

- Божечки! - сказала вона. - Дивіться пиріг із горіхами не пропустіть!

Він щойно доїв ребро, і в нього всі руки були в соусі.

Ванда кивнула в кінець столу, де терпляче, не зводячи з них очей, сидів собака. Очі в нього були каламутно-блакитні, а шкура сірувато-плямиста. Ну як може пес, вочевидь, добре годований, настільки точно відтворити вираз обличчя хлопчика-сироти, якого поставили в самий хвіст черги під час роздачі?

- Ну, спробуй. Чом би й ні?

Вона кинула кістку, яку собака зловив на льоту.

- Це леопардовий катахула, - сказала вона. - Подарунок губернатора штату Луїзіана за допомогу після урагану.

Чон До взяв ще ребро. Він їв м’ясо й не міг зупинитися, навіть якби відчув, що воно вже стоїть у нього в горлі й далі не сунеться.

- Хто всі ці люди? - спитав він.

Ванда подивилася навколо:

- Парочка розумак з інститутів, трохи з неурядових організацій і роззяви всякі. Не щодня ж із Північної Кореї гості бувають.

- А ви? - спитав він. - Ви з розумак чи з роззяв?

- Я - похмура фігура з розвідки! - відповіла Ванда.

Чон До вирячився на неї.

Вона всміхнулася:

- Ну що ви, я хіба справді похмуро виглядаю? Я таке собі доступне джерело інформації. Охоче поділюся, не жадібна. Можете питати про що хочете!

Територію загороди перетнув Томмі зі стаканчиком холодного чаю в руці: він прийшов звідти, де зберігалися вудки й пістолети. Чон До спостерігав, як Томмі став у чергу, як йому насипали страву, як він, приймаючи тарілку, подякував, кивнувши головою.

- Ви на мене так дивитесь і, мабуть, думаєте, ніби я ніколи чорну людину не бачив, - сказав Чон До Ванді.

Вона знизала плечима:

- Таке може бути.

- Я раніше бачив американських моряків, - продовжив він. - Там багато чорних. І мій викладач англійської був з Анголи. Єдиний чорний у КНДР. Він казав, що йому не так самотньо, якщо він виробляє в нас африканський акцент.

Ванда посміхнулася:

- Мені колись розповідали, що в 70-х роках якийсь американець перейшов ДМЗ - хлопець із Північної Кароліни, п’яний він був чи що. Північні корейці зробили його вчителем англійської, але були змушені припинити його викладання, коли всі агенти заговорили як рагулі.

Хто такі «рагулі», Чон До не знав.

- Ніколи такого не чув, - сказав він. - Та і я не агент, якщо ви про це.

Ванда дивилася, як він обгризає наступне ребро.

- Мені дивно, що ви мене ні про що не питаєте, хоча я пропонувала. А я готова була побитися об заклад, що спитаєте, чи знаю я корейську.

- А знаєте? - спитав Чон До.

- Ні, - відповіла вона. - Але можу зрозуміти, коли людина мудрує з перекладом. Тому я й подумала, що ви більше, ніж просто скромний перекладач.

Доктор Сон із міністром стояли біля свого столика. Доктор Сон проголосив:

- Міністр бажає зробити подарунки сенаторові та його дружині. Для сенатора - «Вибрані твори Кім Чен Іра».

Тут доктор Сон витяг перев’язаний одинадцятитомник.

Повз Чона До з Вандою пройшла мексиканка з тацею, заставленою їжею.

- EBay [23] ЕBay - американський інтернет-майданчик для проведення аукціонів і торговельний сайт. , - сказала вона Ванді.

- Пілар! - гукнула їй Ванда. - Ну ти й вредна!

Сенатор з усмішкою прийняв подарунок.

- Вони підписані? - поцікавився він.

Обличчям доктора Сона пробіг розгублений вираз і миттєво зник. Він порадився з міністром. Чон До їх не чув, вони швидко перекидалися словами. Потім доктор Сон усміхнувся.

- Великий Керівник Кім Чен Ір був би радий підписати вам ці книжки особисто, якщо сенатор завітає до нас у Пхеньян.