Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

- Що це таке?! - здивувалася дружина сенатора. Вона тримала витягнутий зі шва матеріал - десь світлий, десь жовтуватий, десь іржавого кольору.

- Волосінь, - пояснив Чон До.

- Гадаю, коли б вас заразили правцем, то це б уже проявилося… - мовила вона. - У медінституті нас завжди вчили ніколи не використовувати мононитку, уже геть не пам’ятаю чому.

- А що ви їй привезете? - спитала Ванда. - Як сувенір із Техасу?

Чон До похитав головою:

- А що б ви запропонували?

Дружина сенатора розгублено спитала:

- А яка вона?

- Любить народний одяг. Мені дуже подобається її жовта сукня. Вона збирає волосся на потилиці, щоб було видно золоті сережки. Любить співати караоке. Кіно любить.

- Ні, - уточнила Ванда. - Яка вона, що за людина?

Чон До на мить замислився.

- Їй потрібно багато уваги, - мовив він і поміркував, що сказати далі. - Вона не вільна у своєму коханні. Її батько боявся, що чоловіки негідно скористаються її красою, що вона їх приваблюватиме не так, як годиться, і, коли їй виповнилося шістнадцять, він улаштував її працювати на рибоконсервний завод, де люди з Пхеньяна не могли б її знайти. Цей досвід сформував її як людину, змусив боротися за бажане. Але вона все ж натрапила на чоловіка, якому змушена підкорятися. Кажуть, він може бути просто сволотою. І в державі вона не вільна. Не може сама обирати собі роль у кіно. Крім караоке, вона може співати тільки ті пісні, які їй скажуть. Мабуть, річ саме в цьому, бо попри свій успіх, попри те, що вона зірка, що вона красуня й мати двох дітей, Сан Мун - печальна жінка. Вона невимовно самотня. Цілими днями грає на каяґемі, і музика в неї самотня й сумна.

Запала мовчанка, і Чон До відчув, як уважно дивляться на нього всі три жінки.

- Ви - зовсім не сволота, - зауважила Ванда. - Я знаю, як такі виглядають.

Дружина сенатора відволіклася від швів і щиро, без тіні хитрощів, подивилася в очі Чона До. Поглянула на татуювання в нього на грудях. І спитала:

- Можна мені як-небудь із нею поговорити? Я відчуваю, що, коли б поговорила з нею, змогла б чим-небудь допомогти.

На столі лежав телефон, де слухавка крученим шнуром з’єднувалася з базою.

- Зможете зв’язатися з нею? - спитала вона.

- У нас мало телефонів… - сказав Чон До.

Пілар відкрила свій мобільний телефон:

- У мене є міжнародні хвилини.

Ванда зупинила її:

- Навряд чи з Північною Кореєю можна так просто зв’язатися.

Дружина сенатора кивнула й мовчки закінчила знімати шви. Потім знову полила рану перекисом і зняла рукавички.

Чон До вдягнув сорочку водія, яку не знімав два дні. Рука здавалася такою самою розпухлою й болючою, як у день укусу. А краватку він тримав у руці, поки дружина сенатора застібала ґудзики, міцними й управними пальцями заганяючи кожен на місце.

- Сенатор був космонавтом? - спитав він її.

- Він пройшов навчання, - сказала дружина сенатора. - Але в космос його не відправляли.

- Ви знаєте про супутник? - спитав Чон До. - Про той, який ходить по орбіті з людьми з різних країн на борту?

- Космічна станція? - уточнила Ванда.

- Так, - кивнув Чон До. - Певне, це вона. Скажіть, вона збудована заради миру й братерства?

Жінки перезирнулися.

- Так, - запевнила дружина сенатора. - Певно, що так.

Дружина сенатора порилася в шухлядах і витягла кілька упаковок антибіотиків. Два блискучі листки з таблетками вона поклала в кишеню Чона До.

- Це на потім, якщо захворієте. Пити, якщо буде лихоманка. Ви можете відрізнити бактеріальну інфекцію від вірусної?

Чон До кивнув.

- Ні, - сказала Ванда сенаторовій дружині. - Гадаю, він не зможе.

Дружина сенатора пояснила:

- Якщо у вас лихоманка і в горлі й носі зелений чи бурий слиз - пийте тричі на день, доки не минеться. - Вона витягла з фольги першу капсулу й дала йому. - Почнемо зараз цикл, про всяк випадок.

Ванда налила в склянку води, а Чон До вкинув таблетку в рот і, розжувавши, сказав:

- Дякую, я пити не хочу.

- Ну це ж треба! - вразилася дружина сенатора.

Пілар відчинила холодильник.

- Ох ти ж, - сказала вона й відразу його зачинила. - Що ж мені з цим робити? Сьогодні в нас техасько-мексиканська кухня.

- Отакої! - похитала головою дружина сенатора. - Тигр.

- Навіть не знаю. - знизала плечима Ванда. - Мені трохи й цікаво, яке воно.

- Ти запах чула? - спитала Пілар.

- Вандо, - утрутилася дружина сенатора. - Та ми всі в пеклі, мабуть, будемо горіти за те, що в цьому холодильнику!

Чон До зіскочив зі столу. Однією рукою він почав заправляти сорочку.

- Коли б тут була моя дружина, - почав він, - то вона сказала б мені викинути це й натомість приготувала б стейк із яловичини. Вона б сказала, що смак усе одно не відрізнять, і всі спокійно їстимуть, не втрачаючи обличчя. За обідом я б хвалив, яке воно смачне, що це найсмачніше м’ясо в моєму житті, і вона б усміхалася.