Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

- Моя риба! - закричав міністр. Він люто посунув вперед.

- Міністре! - гукнув йому доктор Сон і помчав до нього. Він поклав руки на плечі міністрові, які рухалися то вгору, то вниз. - Міністре, - лагідніше сказав йому доктор Сон.

- Чом би нам тепер не перейти до стрільб? - запропонував сенатор.

Вони швидко рушили пустелею. Докторові Сону було важко йти нерівною місцевістю у вихідних туфлях, але допомоги він не приймав.

Міністр говорив, а Чон До перекладав:

- Міністр чув, що в Техасі водиться найотруйніша змія. Він хоче застрелити таку, щоб подивитися, чи сильніша вона за нашу найстрашнішу змію - кам’яного щитомордника.

- У середині дня, - розповів сенатор, - гримучі змії сидять у норах, у холодку. А от зранку виповзають.

Чон До переклав це міністру, і той запропонував:

- Скажи американському сенаторові, хай його чорний помічник наллє в нору води, і я пристрелю собі змію, коли вона вилізе.

Почувши відповідь, сенатор посміхнувся й похитав головою:

- Річ у тому, що гримуча змія охороняється.

Чон До переклав, але міністр не зрозумів:

- Від чого? - спитав він.

Чон До поставив це запитання сенаторові:

- Від чого охороняється змія?

- Від людей, - пояснив сенатор, - змія охороняється законом.

Міністрові здалося надзвичайно смішним, що люту, смертельно отруйну змію охороняють від її жертв.

Вони підійшли до імпровізованого тиру, де на столі рядком лежали кілька револьверів у стилі Дикого Заходу. На відстані, як мішені, стояли різноманітні бляшанки. Револьвери 45-го калібру були важкі й потерті. Сенатор запевнив гостей, що вся ця зброя колись відібрала в когось життя. Його прадід був шерифом цього округу, і всі ці пістолети були конфісковані як знаряддя вбивства.

Доктор Сон відмовився від стрільби:

- Я не довіряю своїм рукам, - сказав він і сів у затінку.

Сенатор теж признався, що своє вже відстріляв.

Томмі почав заряджати пістолети.

- У нас тут їх багато. Не хочете нам продемонструвати? - запропонував він Ванді.

Вона поправляла свій хвіст.

- Хто, я? - уточнила вона. - Гадаю, не варто. Сенатор розсердиться, якщо я змушу наших гостей ніяковіти.

А от міністр був у власній стихії. Він заходився коло револьверів, наче все життя з цигаркою на губі крутив барабан і стріляв у розставлені слугами мішені, а не ставив машину на узбіччі й не читав «Родон сінмун», чекаючи зі зборів доктора Сона.

- Корея, - сказав доктор Сон, - країна гірська. Постріли швидко відлунюють в ущелинах. А тут звук летить кудись і не вертається!

Чон До погодився. Щось у цьому справді було особливо самотнє: пейзаж поглинав увесь гуркіт, і ані найменша луна не приходила у відповідь на постріл.

Міністр виявився на диво влучним, і невдовзі вже потрапляв у мішень з маху й демонстрував різні вигадливі постріли, поки Томмі перезаряджав йому пістолети. Усі дивилися, як міністр розряджає барабан очко за очком, стріляє з двох пістолетів із цигаркою в зубах, а бляшанки лускають і скачуть. Сьогодні справді він був міністром, хтось інший катав його , і на гачок натискав він .

Міністр обернувся до них і промовив по-англійськи, здуваючи дим із дула:

- «Хороший, поганий, злий».

Будівля ранчо мала один поверх і наполовину ховалася за оманливою густотою дерев. У ближчій загороді стояли стіл для пікніка й польова кухня-гриль, біля якої вже кілька людей очікували обід. Співали цикади, і Чон До чув запах жару, на якому готувалася їжа. Злегка зітхав полуденний вітерець, удалині маячили купчасті хмари, надто далекі, щоб обіцяти дощ.

Пси вільно сновигали територією, перестрибуючи через загороду. У якийсь момент собаки помітили, як у кущах щось заворушилося. Вони завмерли, шерсть у них на хребтах стала сторч. Проходячи повз них, сенатор наказав: «Фас!» - і за його командою собаки туди помчали й злякали якихось птахів, котрі швидко забігли в чагарі.

Коли собаки повернулися, сенатор дав їм ласощів зі своєї кишені, і Чон До зрозумів, що за комунізму собаку приборкують, а за капіталізму підкуповують.

За їжею не розрізняли звань чи посад: поряд стояли сенатор, працівники ранчо, хатня прислуга, агенти безпеки в чорних костюмах, дружини техаських чиновників. Коли міністр сів за стіл, дружина сенатора принесла йому страву, доктор Сон і Чон До стали в чергу з тарілками, зробленими з паперу. Поряд із Чоном До опинився молодий чоловік, котрий сказав, що він в університеті пише дисертацію про північнокорейську ядерну програму. Він нахилився ближче й тихо спитав: