Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

- Ви чули, що сказав доктор Сон? - спитав він водіїв. - Цьому чоловікові необхідний костюм!

Товариш Бук підвів нижчого водія до Чона До і поставив їх спиною до спини, зрівнявши плечі. Тоді так само поставив поряд із Чоном До вищого водія. Коли його лопатки торкнулися спини Чона До, той раптово вповні усвідомив, що більше ніколи не вийде в море, ніколи не дізнається, як склалася доля дружини другого помічника, - хіба що зможе уявити, як пальці старого «начальничка» з Сінпхо беруться за край її жовтої сукні. Він подумав про те, чого більше не почує по радіо, про те, як життя триватиме без нього. Усе життя його посилають на якусь роботу, нічого не пояснюючи, ні про що не попереджаючи. І ніколи не було сенсу питати, чому так, чи думати над цим - однаково робота від того не змінювалася. Але знов-таки, раніше він не мав чого втрачати.

Доктор Сон сказав вищому водієві:

- Ану, давай-но його сюди!

Водій почав скидати піджак.

- Це костюм із Шеньяна, - бідкався він.

Товариш Бук не бажав нічого слухати.

- Він у тебе з Гамбурга, сам знаєш.

Водій розстібнув сорочку, манжети на ній, і, коли він її зняв, Чон До простягнув йому робочу сорочку другого помічника.

- Прибери свою смердючу сорочку, - скривився водій.

Перш ніж Чон До вбрався в нову сорочку, доктор Сон сказав:

- Не спіши. Дай-но я гляну на твій акулячий укус.

Доктор Сон зсунув окуляри на ніс і нахилився. Дуже обережно помацав рану, покрутив руку, оглядаючи шви. При яскравому світлі Чон До розгледів почервоніння навколо шва, те, яка мокра була рана.

- Дуже переконливо, - промовив доктор Сон.

- Переконливо? - обурився Чон До. - Та я ледь не загинув.

- Усе дуже вчасно, - зауважив товариш Бук. - Ці шви скоро треба буде знімати. Як краще - нам самим зняти чи хай би вони були красномовнішими, якщо це зроблять їхні лікарі?

- Ви медик? - спитав Чон До.

Доктор Сон нічого не відповів. Його водянисті очі вивчали татуювання на грудях Чона До.

- О, бачу, наш герой - покровитель кіномистецтва, - зауважив доктор Сон. Він торкнувся плеча Чона До, подаючи йому знак одягатись, а тоді спитав: - Чи ти знаєш, що Сан Мун - коханка товариша Бука?

Товариш Бук посміхнувся, на радість старому.

- Вона моя сусідка, - виправив він.

- У Пхеньяні? - уточнив Чон До, одразу усвідомивши, що це запитання характеризує його як неотесаного селюка. Щоб не виглядати зовсім невігласом, він додав: - То ви знаєте її чоловіка, командира Ґа?

Доктор Сон і товариш Бук замовкли.

Чон До продовжив:

- Він володар золотого пояса з тхеквондо. Кажуть, він очистив армію від гомосексуалістів.

Грайливі бісики в очах доктора одразу зникли. Товариш Бук відвів очі.

Водій вийняв із кишень гребінець і пачку цигарок, віддав піджак Чонові До й почав розстібати штани.

- Годі про подвиги командира Ґа, - сказав доктор Сон.

- Так, - підхопив товариш Бук. - Гляньмо, як піджак сяде.

Чон До накинув піджак. Він не розумів, добре він сів на нього чи ні. Водій, у спідньому, віддав йому штани й останню річ - шовкову краватку. Чон До роздивився її, пройшовся поглядом від широкого до вузького кінця.

- Слухайте, - водій закурив і випустив дим. - Та він же навіть не знає, як її зав’язати.

Доктор Сон узяв краватку.

- Ходи-но сюди, зараз познайомимо тебе з тонкощами західного шийного одягу, - промовив він і спитав товариша Бука: - В’яжемо віндзор чи напіввіндзор?

- Четвірку, - сказав Бук. - Так зараз молодь ходить.

Удвох вони провели Чона До вгору сходами. Із самої гори товариш Бук крикнув водієві:

- Заповни ордер у місцевого відповідального за розподілення - тебе поставлять у чергу на новий костюм.

Чон До озирнувся на свій старий одяг, який так і лишився на землі. Невдовзі його розкидає між страусових вольєрів реактивним струменем.

У салоні на перекриттях красувалися портрети Великого Вождя й Великого Керівника в позолочених рамах. У літаку пахло цигарками та брудним посудом. Чон До також відчував, що на борту бували й собаки. Оглянув ряди порожніх крісел, але жодних ознак цих тварин не побачив. Попереду самотою сидів чоловік у чорному костюмі й військовому кашкеті з високим краєм. До нього підійшла стюардеса з ідеальним кольором обличчя. У хвості літака з півдюжини молодих людей були зайняті якимись паперами. Один із них користувався комп’ютером, що міг складатися й розкладатися. Чон До помітив кинутий на кілька сидінь жовтий рятувальний пліт із червоною ручкою надування та інструкціями російською мовою. Чон До поклав на нього руку - море, сонце, банка тушонки. Стільки днів у відкритому морі…