Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

- Тобі потрібна мета, - мовив він другому помічникові. - У капітана була мета безпечно доправити нас додому. Твоя мета - лишатися сильним, щоб бути в змозі врятувати ту, яка веслує вночі. Вона в біді, їй потрібна допомога. Тільки ти можеш їй допомогти. Дивись на обрій уночі, виглядай сигнальні ракети. Ти повинен урятувати її заради мене. Мені шкода, що я тебе підвів. Я мав тебе доглядати. Мав урятувати тебе, але не зміг. Ти був справжній герой. Коли прийшли американці, ти врятував нас усіх, а коли тобі були потрібні ми, нас поряд не було. Колись настане день, і я все виправлю.

Чон До зупинив передачу, і стрілка ватметра впала.

Дружина другого помічника не зводила з нього очей.

- Мабуть, то був дуже сумний сон. Бо це найпечальніші слова, які на моїх очах одна людина сказала іншій…

Чон До кивнув, і жінка спитала:

- А хто це - та, що веслує вночі?

- Не знаю, - відповів він. - Вона була в моєму сні.

Він вручив їй мікрофон.

- Гадаю, і тобі варто щось йому сказати, - запропонував Чон До.

Вона не зрозуміла:

- Ну це ж твій сон, а не мій. Що я йому скажу?

- А що б ти йому сказала, коли б знала, що більше ніколи його не побачиш? Або нічого не кажи. Він казав мені, що любив, як ти співала.

Чон До сів на коліна, розвернувся й ліг на матрац. Лежачи на спині, кілька разів глибоко зітхнув. Спробував зняти сорочку - і не зміг.

- Не підслуховуй! - обернулася жінка.

Він заткнув вуха - відчуття було, як від навушників, - і дивився, як ворушаться її губи. Вона щось сказала, дивлячись за вікно, а коли зрозумів, що дружина другого помічника співає, то відпустив вуха й впустив у них звук, дитячу колискову:

Її голос був простий і чистий. Кожен знає свої колискові, але як він упізнав свою? Чи хтось співав її йому, задовго до того, як він пам’ятає себе?

Доспівавши, вона вимкнула радіо. Невдовзі світло згасло, і вона запалила свічку. Сіла поруч, і її очі якось змінилися.

- Мені було це потрібно. Я не знала, що мені це треба. - Вона глибоко зітхнула. - Раптом настільки легше стало.

- Це було так красиво, - мовив Чон До. - Я впізнав твою колискову.

- Ну, звісно. Її ж усі знають. - Дружина другого помічника поклала руку на коробку. - Я оце носилася з цією штукою, а ти навіть не спитав, що там.

- То покажи, - сказав Чон До.

- Заплющ очі!

Він так і зробив. Спочатку почув звук розстібання змійки на заводському комбінезоні, потім - відкривання коробки, шурхіт цупкого атласу, її крок усередину одежі й рух угору, ледь чутне лопотіння тканини, що вкладається на тіло, майже безгучний рух рук у рукави.

- А тепер можеш розплющити! - дозволила вона, але він не хотів.

Із заплющеними очима він відчував її шкіру довгими тепловими хвилями, затишну й невидиму. Жінка повністю довіряла йому, він просто не хотів, щоб це закінчувалося.

Дружина другого помічника знов опустилася на коліна біля нього, і коли Чон До все ж розплющив очі, на ній була блискуча жовта сукня.

- Такі носять на Заході, - запевнила вона.

- Яка ти гарна! - усміхнувся він.

- Знімімо цю сорочку.

Жінка перекинула ногу через нього, так що її жовта сукня накрила Чона До трохи вище пояса. Ставши над ним, вона дала йому руки й допомогла сісти, а потім узяла його сорочку за низ і стягла її через голову.

- Мені звідси видно твої сережки! - сказав Чон До.

- То, мабуть, мені не треба стригтися.

Він поглянув на неї: яскрава жовтизна сукні відтіняла чорноту її волосся.

Вона спитала його:

- А як так вийшло, що ти не одружився?

- Поганий сонбун [19] Статус у суспільстві КНДР, щось на зразок касти. Основні різновиди сонбуну: благонадійний, нестійкий, ворожий. .

- Твоїх батьків засудили?

- Ні, - відповів він. - Люди гадають, що я сирота.

- Еге, тоді зрозуміло, - мовила жінка й раптом завагалася. - Вибач, будь ласка, це я негарно сказала.

- А що ж ти мала сказати? - знизав плечима Чон До.

Вона перемінила тему:

- Ти сказав, що мета мого чоловіка - якась жінка з твоїх снів, що веслує вночі.

- Я просто порадив йому лишатися сильним і не втрачати пильності, - пояснив Чон До. - Його мета - лишитися в живих.

- Але ж мій чоловік не живий? Ти б мені сказав?

- Так, сказав би, - мовив Чон До. - Так, він не живий.

Вона подивилася йому в очі.

- А мою колискову що, будь-хто міг почути?