Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

І щойно ми спустилися сходами в наш підрозділ, як К. Кі стройовим кроком підійшла до Сержанта й доповіла:

- Чучак щось від нас приховує. Він знає щось, що не каже нам командир Ґа.

Обличчя Сержанта спохмурніло. Він уважно подивився спочатку на К. Кі, потім на Чучака.

- Це серйозне обвинувачення, - сказав Сержант. - Чи маєте ви якісь докази?

К. Кі показала на своє серце:

- Відчуваю!

Сержант замислився, потім кивнув.

- Гаразд, - промовив він. - Спробуємо добути в нього правду.

Підійшли два пубйоківці, готуючись схопити Чучака.

- Ні! - спробував я зупинити їх. - Не так швидко. Відчуття - це ще не доказ!

Поклав руку на плече Чучакові:

- Скажи правду, синку. Просто скажи, що ти знаєш, і я буду на твоєму боці.

Чучак опустив очі:

- Присягаюся, нічого не знаю.

Усі подивилися на К. Кі:

- Можете мені не вірити, - сказала вона. - Але погляньте на його очі. Усе ж видно.

Сержант нахилився й зазирнув хлопцеві в очі. Дуже довго просто дивився. Тоді кивнув і промовив:

- Узяти його.

Ті двоє схопили Чучака. Жах з’явився в його очах.

- Зачекайте! - гукнув я їм, але плавучу стіну годі було зупинити. І за мить Чучака, який відбивався й пручався, потягли в «цех».

Чучак кричав:

- Я син міністра!

- Залиш це для своєї біографії, - засміявся йому вслід Сержант.

Я сказав:

- Це точно якесь непорозуміння!

Сержант наче й не чув.

- От проститутка! - люто похитав головою він, дивлячись услід колегам і Чучакові. А до К. Кі промовив: - Молодчина, гарна робота! Надягай-но халат. Ти з нього всю правду й добудеш!

Щось Чучак приховував, і іншою людиною, котра це знала, міг бути командир Ґа. Помчав до його відсіку. Ґа стояв там без сорочки й роздивлявся відображення своїх грудей у стіні з неіржавкої сталі. Не дивлячись на мене, Ґа промовив:

- Знаєте, мені варто було б їх попросити наколоти мені портрет у дзеркальному відображенні.

- У мене термінова справа, - сказав я. - Мій стажер Чучак - він у біді.

- …але тоді я ще не знав… - говорив і далі Ґа. - Не знав своєї долі…

Він озирнувся на мене, показуючи на своє татуювання.

- От ви бачите її як є, а я мушу бачити її у дзеркальному відображенні. Треба було попросити капітана зробити дзеркальне відображення… Тоді я думав, що то для інших. А насправді весь час вона була для мене…

- Мені потрібно дещо знати, - сказав я йому. - Це справді дуже важливо!

- А чого ви так заповзялися написати мою біографію? - спитав командир Ґа. - Тих людей, із якими я б хотів нею поділитися, я вже не побачу.

- Мені тільки одне треба знати. Це питання життя і смерті! Ми їздили на військову базу біля дороги на Нампхо, але там немає ні загороди, ні тигля, ні буйвола. Я знаю, там робили таке селище, щоб американці почувалися як удома. Але актриси ми там не знайшли. І нічого не знайшли.

- Я ж казав вам: ви її не знайдете!

- А де ті столи, польова кухня?

- Ми все перенесли.

- Куди?

- Не можу вам сказати.

- Але чому?

- Бо ця таємниця нагадуватиме Великому Керівникові: те, що з ним сталося, - це не сон. Сталося щось таке, чого він не зміг проконтролювати.

- А що сталося?

- Про це його варто спитати.

- Але ж річ не у Великому Керівникові, тут хлопчисько помилився просто…

- Але й це - єдина річ, завдяки якій я живий.

Я звернувся до його здорового глузду:

- Ну ви ж усе одно живим звідси не вийдете.

Він кивнув на знак згоди:

- Ніхто з нас живим звідси не вийде. У вас є план? Зробили що-небудь? У вас ще є час щось вибрати.

- За той час, що у вас лишився, - мовив йому я, - ви здатні врятувати того хлопця й цим спокутувати ту огидну річ, яку ви вчинили з актрисою. - Я витяг із кишені телефон. - Сюди приходять фотографії. Вони для вас?

- Які фотографії?

Увімкнув телефон, показав блакитне світло індикатора заряду.

- Він мені необхідний, - сказав він.

- Тоді допоможіть мені.

Потримав йому перед обличчям телефон, показав зірку на хіднику.

Він узяв телефон.

- Американці відмовилися прийняти гостинність Великого Керівника, - пояснив він. - Вони не збиралися відходити від літака, тож техаське селище перевезли до аеропорту.

- Дякую, - відказав я. І тут же двері розчахнулися.

На порозі стояла К. Кі, а за її спиною - весь Пубйок. На її халаті були сліди крові.

- Вони все перевезли в аеропорт, - проголосила вона. - Саме там і зникла актриса.

- Цікаво, що він знає, що робиться в аеропорту, - відзначив один із пубйоківців.

- Його батько - міністр транспорту.

- А що з Чучаком? - спитав я. - Де він, що з ним?