Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

Хлопчик почав переказувати історію, що її почув по гучномовцю, - про робітника, який гадав, ніби знайшов коштовний камінь. Не бажаючи ділити знахідку з бригадиром, цей працівник проковтнув той камінець, сподіваючись залишити його собі.

- А, це всі чули, - перервала його сестра. - Той камінь потім виявився скельцем.

- Будь ласка, - промовила Сан Мун. - Розкажіть хто- небудь щасливу історію.

Дівчинка сказала:

- Може, про голуба, який, кинувшись навперейми кулі імперіаліста, урятував життя…

Сан Мун жестом зупинила дочку.

Здається, усі відомі дітям історії походили з гучномовця. Коли командир Ґа був ще хлопчиком, то інколи сиротам за обіднім столом випадало живитися хіба що історіями. Раптом командир Ґа промовив:

- Я вам розкажу про цуценя з Пхеньяна, яке полетіло в космос, але, мабуть, ви таке чули.

Дівчинка невпевнено подивилася на матір і брата. Знизала плечима.

- Авжеж, - сказала вона. - Хто ж її не чув?

Хлопчик теж удав, ніби знає.

- Ага, та це стара, - додав він.

- А ну ж бо згадаю, як там, - сказав командир Ґа. - Зібралися найкращі вчені й збудували ракету. На фюзеляжі намалювали КНДРівську синю зірку в червоному колі. Потім заправили її потужним паливом і викотили на пусковий майданчик. Ракета була розроблена для злету. Якщо вона злетить, то наступну зроблять таку, щоб могла здійснити посадку. Хоча того вченого, котрий повів би першу ракету, проголосили б героєм посмертно, не знайшлося таких сміливців, які залізли б у той апарат.

Тут Ґа зупинився. Випив чаю, поглянув на дітей, які не розуміли, що прославляє ця історія.

Вагаючись, дівчинка промовила:

- Ось тоді й було вирішено відправити собаку.

Ґа всміхнувся:

- Правильно. Я знав, що ви цю повість чули. То де ж вони знайшли того собаку?

Знову запала тиша.

- У зоопарку, - нарешті сказав хлопчик.

- Звичайно, - сказав Ґа. - Ну як я міг забути? А який був той собака?

- Сірий, - відповіла дівчинка.

- І бурий, - додав хлопчик.

- З білими лапами, - продовжила дівчинка. - З довгим тонким хвостом. Його вибрали за те, що він був дуже худий і вміщувався в ракеті.

- А злий сторож годував його самими перестиглими помідорами! - сказав хлопчик.

Сан Мун із усмішкою спостерігала, як діти долучаються до переказу повісті, і теж долучилася:

- Уночі собака дивився на місяць.

- То був його єдиний друг! - сказала дівчинка.

- Пес кликав, кликав його - а місяць не відгукувався.

- Так, це старенька повість, але хороша, - усміхнувся командир Ґа. - Ну от, наш собака погодився полетіти на ракеті в космос…

- …щоб бути ближче до свого друга Місяця! - промовила дівчинка.

- Атож, щоб бути ближче до свого друга Місяця, - погодився Ґа. - Але чи собаці хто-небудь сказав, що він уже не повернеться додому?

- Ніхто йому не сказав! - гніваючись на тих зрадників, процідив хлопчик.

Ґа кивнув, погоджуючись, що це дуже несправедливо:

- А вчені, пам’ятається, дозволили собаці взяти з собою одну річ…

- Паличку? - сказав хлопчик.

- Ні, миску, - поправила дівчинка.

І вони одне поперед одного стали гадати, що ж за річ той собака взяв у космос, але Ґа кивав, чуючи всі варіанти.

- Пес узяв із собою білочку, - гадав хлопчик. - Щоб було не самотньо.

- Ні, він город узяв, - не погодилася сестра, - щоб не голодувати.

І діти продовжували: м’ячик, мотузку, навіть флейту - щоб лапами на ній грати.

Ґа зупинив їх рухом руки, і за столом стало тихо.

- Я вам по секрету скажу, - прошепотів він, - собака примудрився взяти все це з собою, і воно важило стільки, що, коли ракету запустили, її курс змінився і…

Ґа показав угору, і діти теж подивилися туди, наче продовження можна було побачити на стелі.

- …і - на Місяць! - прохопилася дівчинка.

Ґа і Сан Мун тепер слухали, як діти самі продовжують казку: на Місяці наш пес зустрів місячного собаку, котрий щоночі вив на Землю, на Місяці також жили хлопчик і дівчинка, діти з собаками стали будувати власну ракету… Ґа милувався відблисками свічок на дитячих обличчях, захопленим поглядом Сан Мун, радістю дітей, що мама звертає на них увагу, так що вони одне поперед одного прикрашали свою казку дедалі цікавішими вигадками. Милувався тим, як сім’я перетворює диню на самі шкурки, а насіння відкладається в дерев’яну мисочку, і всі усміхаються, і по пальцях і руках тече рожевий сік…

Діти просили матір придумати пісню про собаку, який полетів на Місяць, і оскільки Сан Мун не бралася за свій каяґем у халаті, то невдовзі вийшла до них у чосон-оті з фіолетовою атласною чхімою. На дерев’яній підлозі вона підклала під верхню частину інструмента подушку, а нижню розташувала в себе на колінах. Уклонилася дітям, а діти їй.