Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

К. Кі нічого не сказала. Подивилася на Сержанта, а той кивнув їй.

Із рішучістю в очах К. Кі розвернулася обличчям до пубйоківців, які зібрались у дверях. Стала в стійку тхеквондо. Чоловіки відступили на крок, дали їй кілька секунд підготуватися. А потім хором промовили: «Чунбі! Хана. Туль. Сет…» - і коли почувся дружний крик: «Сіджак!» - рука К. Кі вдарилася в неіржавкий одвірок.

Вона довго, судомно вдихнула, потім важко віддихалася.

Повільно підтягла й притисла зламану руку до грудей.

Перший перелом - це завжди сильний удар ребром долоні. Ще настане час ламати пальці разів зо два - це пізніше.

Обережно, спокійно Сержант узяв її зламану руку і вирівняв. Делікатно взяв однією рукою її за зап’ястя, а другою стиснув К. Кі мізинець і безіменний палець:

- Тепер ти - одна з нас! - промовив він. - Ти більше не стажер. Тобі більше не потрібне ім’я, - додав він, смикнувши її за пальці, щоб вправити перелом.

Сержант поважно кивнув мені:

- Я був проти жінок у нашому підрозділі. Але ви мали рацію: за нею - майбутнє.

Яскраве вечірнє сонце світило крізь вікно, але не припікало. Командир Ґа сидів між хлопчиком і дівчинкою. Усі троє дивилися, як Сан Мун бродить будинком, не знаходячи собі місця, бере в руки якісь речі, дивиться на них, наче вперше. Назирці за хазяйкою ходив пес і нюхав усе, чого вона торкалася: люстерко, парасолю, чайник на кухні. Завтра мали приїхати американці - до втечі залишався один день, хоча діти цього й не знали.

- А що це з мамою? - спитав хлопчик. - Що вона шукає?

- Вона так поводиться перед зйомками нового фільму, - сказала дівчинка. - Буде нове кіно?

- Щось таке, - кивнув Ґа.

До нього підійшла Сан Мун. У руках її була розмальована вручну дошка для чан-ґі. Очі жінки казали: ну, як я можу оце лишити тут? Він попереджав її, щоб нічого не брала з собою, бо будь-яка річ може виказати їхній план.

- Мій батько… - промовила вона. - Це єдина пам’ять про нього.

Він похитав головою. Як би він міг він пояснити, що так краще, хоча й справді річ може тримати пам’ять про людину, можна говорити до фотографії, цілувати обручку, а дмухаючи в губну гармонію, можна викликати голос когось, хто далеко від тебе. Але фотографії можна загубити. Обручку можуть стягти з пальця в бараку, поки ти спиш. Ґа на власні очі бачив, як один дід втратив волю до життя, коли охоронець відібрав у нього медальйон. Ні, тих, кого любиш, треба берегти в надійніших речах. Хай вони будуть на тобі, як татуювання, яке ніхто й ніколи не відбере.

- Що, лише одяг, який на мені? - спитала вона.

Раптом її наче осяяло. Вона розвернулась і швидко пішла до шафи з одягом. Задивилася на ряд чосон-отів, кожен акуратно висів на своєму місці.

Густе кольорове призахідне сонце наповнювало спальню. У такому золотистому, аж жовтковому світлі вбрання сяяло, наче живе.

- Ну як же вибрати? - спитала вона. Провела рукою по них. - У цьому я була в «Батьківщині без матері». Але там я виконувала роль дружини політика. У такому вигляді я не можу звідси вирушати. Я не можу назавжди лишитися нею.

Сан Мун задивилася на простий чосон-от: біла чоґорі і чхіма у світлі квіти:

- А оце «Істинна дочка Батьківщини». Я не можу прибути в Америку як селянка.

Вона прогорнула інші вбрання: «Смерть гнобителів», «Далекі тирани», «Вище прапори!»

- Що, в тебе весь одяг із кіно?

Вона кивнула:

- Офіційно він належить кіноскладу. Але коли я в ньому граю, костюм стає частиною мене.

- А свого в тебе немає? - поцікавився він.

- А мені свого не треба, - відповіла вона. - У мене є оцей.

- А що ти носила до зйомок у кіно?

Вона якусь мить дивилася на нього.

- Ой, не можу вибрати… - промовила вона й заплющила очі. - Нехай, потім.

- Ні, - сказав Ґа. - Надягни оце.

Вона вийняла сріблястий чосон-от, на який указав чоловік, і приклала до себе.

- Це «Слава слав». Ти хочеш, щоб я була оперною співачкою?

- Це ж історія кохання, - сказав він.

- Трагічна!

- Так, трагічна… - погодився він. - Але хіба Великому Керівникові не буде приємно бачити тебе в образі оперної діви? Може, ще буде натяк на його інше захоплення?

Сан Мун наморщила носик:

- Він приставив до мене оперну співачку, щоб вона допомогла мені підготуватися до ролі, - абсолютно неможлива жінка!

- А що з нею сталося потім?

Сан Мун знизала плечима:

- Зникла.

- Зникла куди?

- Туди, куди й усі, мабуть. Просто одного дня пропала, і все.

Він торкнувся тканини:

- То це й треба вдягати!

Той час, що лишався до сутінок, вони провели в саду, готуючи нашвидку бенкет. Із квітів наварили чаю, огірки нарізали й замаринували в розчині оцту з цукром, додавши нашаткованої червоної капусти. Знайдену дівчинкою диню розкололи об камінь так, що вона акуратно розділилася на скибки. Сан Мун засвітила свічку, і за столом вони розпочали прощальну вечерю з бобів, почищених і обкачаних у грубій солі. Хлопчик приготував власноруч іще один делікатес: м’ясо чотирьох пташок, яких сам спіймав, почистив і пов’ялив на сонці з насінням червоного перцю.