Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

Сан Мун наблизилася до неї. Хоча веслувальниця й була молода, її шкіру зіпсували сонце і море. Але, здається, її дух був міцний - можливо, рік гостювання в нашій великій країні дав їй переконання й мету. Безумовно, він дав тій американці вперше в житті тілесну і моральну чистоту. Сан Мун допомогла дівчині роздягтися, тримаючи її одяг у міру того, як веслувальниця його знімала. Плечі в гості були широкі, а на шиї можна було помітити міцні жили. Навколо одного з передпліч веслувальниці читався тонкий шрам. Коли Сан Мун його торкнулася, дівчина обізвалася словами, яких Сан Мун не зрозуміла. Але вираз обличчя веслувальниці показував, що то знак чогось хорошого - якщо гарна рана можлива.

Американка вмостилась у ванні, а Сан Мун сіла біля її голови, поливаючи з ковша темне, пряме волосся гості. Унизу волосся посіклося, його варто було б підстригти, але ножиць у Сан Мун не було. Натомість Сан Мун втирала мило в її волосся, наповнюючи його піною.

- Отже, ти - жінка витривала, самотня, жінка, здатна пережити все, - говорила Сан Мун, намилюючи і змиваючи мило з її волосся. - Така жінка приваблює увагу всіх чоловіків. Ти - жінка-борець, так, ти самітниця? Ти, непевне, гадаєш, що нам у нашій щасливій і багатій країні невідоме лихо. Може, ти гадаєш, що я мов та лялька на полиці в кімнаті якихось янбанів ? Що я харчуюся самими креветками й персиками аж доти, доки піду на пенсію відпочивати на вонсанських пляжах?

Сан Мун перейшла до другого кінця ванни й почала мити довгі пальці ніг веслувальниці та її непоказні ступні.

- Моя бабуся була великою красунею, - розповідала їй Сан Мун. - За часів окупації її забрали в наложниці до імператора Тайсьо, хирлявого попередника Хірохіто. Диктатор був низенький на зріст і хворобливий, ходив у товстих окулярах. Її тримали у фортеці над морем, де наприкінці кожного тижня її навідував імператор. Він накидався на неї біля вікна, що виходило на затоку, і крізь це вікно він також міг стежити в бінокль за своїм флотом. Цей маленький лихий чоловічок так бажав влади над нею, що вимагав, аби вона поводилася, як щаслива жінка.

Сан Мун намилювала тугі кісточки й худі литки веслувальниці.

- Після того як моя бабуся спробувала викинутися з вікна, імператор намагався її розважити, катаючи на човні у формі лебедя. Потім він купив їй механічного коника, який катався по металевих рейках по колу. Коли моя бабуся хотіла була кинутися на гострі океанські рифи, з моря випливла акула. «Терпи, - сказала їй акула. - Я щодня змушена пірнати по свою поживу на дно морське - ти, звичайно, знайдеш спосіб усе пережити». Коли бабуся збиралася покласти голову на рейки перед механічним конем, прилетів зяблик і попросив її жити далі. «Я мушу літати по всіх усюдах, шукаючи маленьких зернинок на поживу, - мовила їй пташка. - Звичайно, ти зможеш пережити ще день». У своїй кімнаті, чекаючи на приїзд імператора, вона дивилася на кам’яну стіну. І від погляду на кам’яну кладку, скріплену цементом, вона думала: я ще зможу трохи протриматися. Великий Керівник написав для мене сценарій фільму за цими подіями, і я знаю, що відчувала моя бабуся. Я знаю смак її слів і разом із нею стояла обличчям до кам’яної стіни, чекаючи на невідворотний прихід імператора.

Сан Мун жестом попросила веслувальницю підвестись і помила все тіло дівчини, як велику дитину, чия шкіра блищала над сірявою водою, у якій вона стояла.

- А про той вибір, який зробила моя мати, я не можу навіть говорити. Якщо я зараз сама-одна на світі, без братів і сестер, то лише через те, який вибір вона зробила.

На руках і спині веслувальниці були веснянки. Сан Мун ніколи не бачила ластовиння. Навіть лише місяць тому вона, побачивши їх, уважала б ці цятки ґанджем, який псує рівний колір шкіри. Але зараз веснянки казали їй: існують на світі інші види краси, які так і бажають, щоб їх зробили з пхеньянської порцеляни.

- Може, лихоліття оминуло моє покоління, - звернулася до неї Сан Мун. - Можливо, правда, що я не спізнала справжнього страждання, не клала голову на рейки й не пливла на веслах навколо світу. Мабуть, сум і самота мене не торкнулися.

Обидві мовчали, коли Сан Мун допомогла веслувальниці вийти з ванни, і вони не розмовляли й тоді, коли вона витирала рушником тіло американки. Золотий чосон-от був надзвичайно вишуканий. Сан Мун поправила його з різних боків, щоб одяг сидів якнайкраще. Нарешті Сан Мун почала заплітати волосся веслувальниці в коси.

- Але я знаю, що настане і мій час страждати, - промовила вона. - Він є в кожного. Може, мій уже недалеко. Цікаво, як же ви щоденно терпите ваше життя в Америці, де у вас немає уряду, який би вас захищав, ані людей, які кажуть, що вам робити. Правда, що у вас там немає карток на харчі, що треба самому собі добувати їжу? Чи правда, що праця у вас не має ніякої мети, вищої за паперові гроші? Що таке та Каліфорнія, з якої ти прибула? Ніколи не бачила її на фотографіях. Що передають у вас по гучномовцях? Коли у вас комендантська година, чого вчать у ваших закладах колективного виховання? Куди в неділю ввечері жінки приходять із дітьми? А якщо жінка втрачає чоловіка, як вона дізнається, чи надасть уряд їй гідну заміну? До кого вона має йти домовлятися, щоб дитина потрапила до найкращого вожатого?