Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

- А інші діти були? - спитав я. - Був іще хтось у сім’ї?

Мати наче не звернула уваги на ці слова.

- Наші очі не бачать. Ось відповідь на твоє запитання. Але і тоді, і тепер нам не потрібні очі, щоб знати, яким ти став.

У неділю командир Ґа гуляв із Сан Мун пішохідною алеєю Чхосун, яка вела понад річкою до центрального автовокзалу. У цьому громадському місці, вони гадали, хтось може підслухати їхню розмову. Усі лавочки зайняли старенькі, і, оскільки цього місяця вийшла друком нова книжка, молодь, лежачи на траві, читала той роман «Усе за її країну». Командир Ґа відчував запах гарячої фарби з пресів «Родон сінмун» - подейкували, що в неділю ввечері друкували всі числа газети на наступний тиждень. Коли Ґа помічав у кущах голодні очі вуличної дитини, то кидав у той бік парочку монет. Здається, діти Сан Мун не звертали уваги на тих сиріт, які ховалися так близько. Хлопчик і дівчинка їли милостиво придбане для них морозиво й блукали під вербами, які наприкінці літа діставали гіллям до самої гравієвої стежки.

Командир Ґа і Сан Мун розмовляли абстракціями і напівсловами, танцюючи навколо правди, яка полягала в тому, що вони дали старт серйозній події. Він хотів дати ім’я тому, що вони збиралися вчинити, назвати це втечею, дезертирством. Хотів окреслити конкретні кроки, запам’ятати що, як і за чим, відпрацювати слова, які їм треба буде сказати. Як сценарій. Він спитав Сан Мун, чи розуміє вона, що все може скінчитися й найгіршим чином. Про це вона говорити не бажала. Натомість звертала увагу на хрускіт гравію під ногами, рипіння іржавих стріл землечерпалок, які занурювалися в річку. Зупинилася понюхати азалію, наче то була остання в житті азалія, і на ходу плела ніжні бузкові браслети з квітів гліцинії. Одягнена вона була в білий бавовняний чосон-от, і кожний подув вітерця окреслював її фігуру.

- Хочу дітям сказати, перш ніж ми вирушимо, - промовив він.

Це змусило її говорити, можливо, через те, що здалося повною нісенітницею.

- Що сказати? - спитала вона. - Що ти вбив їхнього батька? Ні, хай ростуть в Америці з вірою, що їхній тато був великий герой, похований у далеких краях.

- Але ж їм треба знати, - сказав він і на мить замовк, поки повз них проходив загін солдатських матерів, які страшно дзвеніли своїми червоними бляшаними посудинами, вимагаючи в людей пожертв на армію.

- Дітям треба почути це від мене, - продовжив він. - Правда, пояснення - це ж найважливіше, що треба їм почути. Це - все, що я можу їм дати.

- На це ще буде час, - мовила вона. - Це вирішити можна й пізніше, коли ми будемо в безпеці в Америці.

- Ні, - сказав він їй. - Це треба зробити зараз.

Командир Ґа озирнувся на хлопчика й дівчинку. Вони стежили за їхньою розмовою, хоч і перебували задалеко, щоб розібрати слова.

- Щось негаразд? - спитала Сан Мун. - Великий Керівник щось запідозрив?

Він похитав головою.

- По-моєму, ні, - сказав він, хоча й виникало питання щодо тієї, яка веслувала вночі, і того, чи Великий Керівник не вирішить залишити її собі.

Сан Мун зупинилася біля цементної бочки з водою й підняла її дерев’яну кришку. Зачерпнула ківш води й випила, набравши в пригорщу сріблясту вологу. Командир Ґа дивився, як цівка води лишила темний слід на білому чосон-оті. Спробував уявити її з іншим чоловіком. Якщо Великий Керівник не відпустить свою веслувальницю, то план провалиться, американці обуряться й полетять і з командиром Ґа невдовзі станеться щось погане. А Сан Мун знову буде призом для якогось іншого чоловіка. А якщо Великий Керівник має рацію, і з роками вона закохалася в того, попереднього чоловіка, і це справжнє кохання, а не його обіцянка чи ймовірність - чи зміг би командир Ґа залишити цей світ, знаючи, що її серце віддане іншому?

Сан Мун занурила ківш у глибину, щоб набрати найхолоднішої води, і дала її Ґа. Смак у води був мінеральний і свіжий.

Він витер губи й спитав її:

- Скажи мені, ти як гадаєш, жінка може закохатися в того, хто взяв її в полон?

Сан Мун якийсь час дивилася на нього. Він бачив, що вона шукає на його обличчі натяк на відповідь, і продовжив:

- Це ж неможливо, правда? Це ж абсолютно божевільна думка, як ти гадаєш?

Уявно перед ним пройшли всі ті люди, яких він викрав, їхні розширені страхом очі, подерті обличчя, блідість губ, з яких відклеєно липку стрічку. Побачив червоні нігті на нозі, піднятій для удару.

- Я хочу сказати, така людина отримає від тебе лише зневагу - за те, що все в тебе забрала. Скажи мені правду, не може ж бути такого синдрому!