Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

Великий Керівник це побачив - і остовпів.

- Ого, нічого собі, - промовив він. - Ого, це вже щось новеньке. Але ж ви знаєте, що робить ця машина, еге ж, і знаєте, що за команда чекає на ці імена? Гарно, аж надто гарно, але я не дозволю вам цього зробити.

Великий Керівник натиснув «Delete» і похитав головою:

- Сам себе написав! От розкажу сьогодні за вечерею! Ото послухають, як командир Ґа вписав своє ім’я в головний комп’ютер!

Зелений вогник блимав перед Ґа, як цятка далекого судна на радарі.

Великий Керівник поплескав його по плечі.

- Ходіть сюди, - мовив він. - І ще одне - я хочу, щоб ви для мене дещо переклали.

Коли вони підійшли до кімнати, де сиділа веслувальниця, Великий Керівник не одразу відімкнув. Прихилився до стіни, постукуючи по цементу ключем.

- Не хочу її відпускати, - промовив він.

Звичайно, про все вже було домовлено, і за кілька днів прибудуть американці, які порушення угоди не пробачать. Але нічого такого Ґа не сказав, а відповів Великому Керівникові:

- Я добре розумію, що ви відчуваєте.

- Коли я до неї звертаюся, вона геть нічого не розуміє, - сказав Великий Керівник. - Та нехай. Але я бачу, вона допитлива. Я до неї ходжу вже рік. Мені завжди був потрібен хтось, кому можна щось сказати. Мені приємно думати, що їй подобається, коли я до неї приходжу. Здається, з часом я їй дедалі більше подобаюся. Як вона змушує постаратися, щоб заробити її усмішку, але вже коли всміхається - то це справжнє, і розумієш це.

Великий Керівник примружився, його очі бігали, немовби він намагався не бачити того, що має з нею розлучитися. Отак відводиш очі й роздивляєшся воду, що хлюпоче на дні човна, бо поглядом, спрямованим на будь-що інше - на берег, на моток ізоляційної стрічки в руках, на кам’яне обличчя офіцера Со, - визнаєш, що ти в пастці й скоро тебе змусять робити те, що тобі найогидніше.

- Я читав, що буває такий синдром, - промовив Великий Керівник. - За цього синдрому ув’язненій жінці починає подобатися той, хто тримає її в полоні. Часто це спричиняє кохання. Ви чули про таке?

Така думка видавалася йому неможливою, абсурдною. Ну яка людина перейде на бік свого гнобителя? Як можна симпатизувати негіднику, котрий украв твоє життя?

Ґа похитав головою.

- Цей синдром існує, запевняю вас. Тільки от кажуть, що для того, аби його сформувати, потрібні роки, а стільки часу, здається, у нас немає. - Він уперся поглядом у стіну. - Коли ви казали, що розумієте мої почуття, ви справді це мали на увазі?

- Мав, - відповів Ґа. - Розумію.

Великий Керівник уважно роздивлявся борідку ключа в руці.

- Гадаю, ви розумієте… - промовив він. - От у вас є Сан Мун. Раніше я все довіряв їй. Так, я все їй розповідав колись. То було багато років тому. До того як ви забрали її в мене. - Тепер він, хитаючи головою, дивився на Ґа. - Мені не віриться, що ви досі живі, не можу повірити, що я не згодував вас Пубйоку. Скажіть мені, де я ще міг би знайти таку дівчину? Високу, красиву, щоб слухала, дівчину з чесним серцем, яка, проте, пам’ятає, як власними руками випустити кров зі своєї подруги? - Він сунув ключ у замок. - Хоча вона й не розуміє слів, що я їй кажу, але ж сенс вона відчуває, я точно знаю! Їй і не потрібні слова - усі її почуття відображуються в неї на обличчі. Отака була і Сан Мун, саме така, - промовив він і повернув ключ.

У кімнаті веслувальниця була зайнята своїми студіями. Біля неї лежав високий стос зошитів, і вона мовчки переписувала англійський переклад «Відчайдушної пристрасті революційного духу» Кім Чен Іра.

Великий Керівник постояв, спершись на одвірок, милуючись нею з відстані.

- Вона прочитала все, що я написав, - від слова до слова, - промовив він. - Це найпевніший спосіб пізнати душу іншої людини. Уявіть лишень, Ґа: якщо цей синдром - це реальність, то американка закохається в мене? Чи не буде це моєю абсолютною перемогою? Сильна, прекрасна американка. Чи не буде це моїм останнім словом?

Ґа сів на коліна перед нею й пересунув лампу на столі так, щоб їй було краще видно. Її шкіра була бліда й здавалася прозорою. Дівчина вдихала сире повітря з якимось хрипом.

Великий Керівник сказав:

- Спитайте її, чи знає вона, що таке чосон-от. По правді, сумніваюся. Вона інших жінок не бачила вже рік. Об заклад б’юся, останню жінку, яку бачила, вона сама ж і вбила, власними руками.

Ґа зустрівся з нею поглядом.

- Хочете додому? - спитав він її.

Вона кивнула.

- Чудово! - сказав Великий Керівник. - Знає, що таке чосон-от. Скажіть їй, я замовлю такий для неї, покличу кравця, хай її обміряє.