Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

Бук звів руки до небес:

- Нікому. Ніколи. Чуєш?

Командир Ґа погладив бика по чорній шиї, двічі поплескав, і з жирної шкури тварини посипався порох.

- Оце тавро, мабуть, уб’є його, бачиш. Це справить враження на американців.

Товариш Бук почав розставляти вудки під деревом. Руки в нього тремтіли. Коли всі поставив, одна волосінь невдало зачепилась, і все попадало. Бук подивився на Ґа, наче то була його провина:

- А ти - із тих, хто розказує.

Бук похитав головою й повів далі:

- Ось тим ти й особливий. Для тебе навіть правила чомусь інакші, ось тому, мабуть, ти й замірився це зробити.

- Ти в це віриш?

- А план простий?

- Гадаю, що так.

- Більше нічого не кажи, я не хочу знати, - прогримів грім, і Бук подивився вгору, прикидаючи, чи точно піде дощ. - Скажи тільки: ти її кохаєш?

- «Кохаю» - це дуже серйозне слово.

- А от якби з нею щось сталося, ти хотів би жити далі?

Таке просте питання - як він сам не додумався його собі поставити? Він відчув її руку, яка в одну з недавніх ночей торкалася його татуювання, згадав, як він тихо заплакав, лежачи біля цієї жінки. Вона навіть не загасила лампу, як могла б зробити, щоб не бачити його вразливим. Просто дивилася на нього, у його очі, доки їх не зморив сон.

Ґа заперечно покрутив головою.

Удалині зблиснули фари. Бук і Ґа озирнулися. Озирнулися й побачили чорну машину, яка об’їжджала грузькі ями на дорозі. То був не фургон Великого Керівника. У міру наближення машини стало видно, що її склоочисники ще працюють, отже, вона прибула звідти, де вже шаленіла злива.

Бук присунувся до нього й тихо, квапливо промовив:

- Я скажу тобі, що треба знати про те, як улаштований світ. Якщо і ти, і Сан Мун, і діти підете разом - то, може , у вас буде шанс, може .

Упали перші краплі дощу. Буйвіл опустив голову.

- Але якщо Сан Мун і діти якось сядуть на той літак, а ти тут під боком Великого Керівника будеш спрямовувати його увагу, придумувати виправдання, відволікатимеш його - то в них, напевне , усе вдасться.

І тут з обличчя товариша Бука зникла його постійна посмішечка і весела примруженість. Стало видно, що природний вираз його обличчя - серйозний.

- Але це також означає, - продовжив Бук, - що ти абсолютно будеш тут, щоб за це заплатити, замість того щоб це робили такі законослухняні громадяни, як я і мої діти.

З машини вийшла самотня фігурка й пішла до них. Вочевидь, то був військовий. Дощ посилився, а той навіть не намагався від нього затулитися, він ішов до них, і форма його темніла, просякаючи дощем. Ґа дістав окуляри й подивився крізь них. Чомусь обличчя він ніяк не міг розібрати, але за формою це, без сумніву, був командир.

Товариш Бук дивився, як той військовий іде до них.

- Йопть! - тихо вигукнув він і звернувся до Ґа. - Ти знаєш, що про тебе сказав доктор Сон? Що в тебе є дар брехати, водночас кажучи правду!

- А чому ти мені це кажеш?

- Бо доктор Сон ніколи не мав можливості тобі це сказати! - відповів Бук. - І я повинен дещо тобі сказати теж. Мабуть, ти ніяк не зможеш це провернути без мене. Але якщо ти лишатимешся на видноті після того, як усе станеться, якщо ти залишишся й приймеш удар на себе, я тобі допоможу!

- Чому?

- Бо справжній командир Ґа заподіяв мені найгірше, що сталося зі мною в житті. А тоді взяв і оселився в сусідньому будинку. І я був змушений працювати з ним на одному поверсі. Мав нахилятися, перевіряючи його розмір взуття, перш ніж йому капці з Японії замовляти! Заплющував очі - бачив, як він на мене суне. У ліжку з жінкою відчував, як він на мене навалюється. А ти… з’явився ти - і стало легко. Ти прийшов - і йому настав каюк.

Товариш Бук замовк і озирнувся. Те саме зробив Ґа.

Тут із дощу виникло посмуговане лице командира Пака.

- Що, забули про мене? - поцікавився Пак.

- Ну що ви, - відказав Ґа. Він не зводив очей з того, як по шрамах на Паковому обличчі стікають краплини, і гадав, чи не йому відвели роль чоловіка зі зміненим лицем у сценарії Великого Керівника.

- Стався невеличкий поворот подій, - мовив командир Пак. - Ми з товаришем Буком оглянемо стан речей тут. - Він уважно подивився на Ґа. - А з вами Великий Керівник поспілкується особисто. І після того, як усе буде сказано й зроблено, можливо, ми з вами матимемо змогу відновити нашу дружбу.

- О, то ви прибули з Техасу, - зауважив Великий Керівник, побачивши брудні чоботи командира Ґа. - Ну, що скажете? Чи ранчо переконливе?

Великий Керівник стояв у білому коридорі глибоко під землею, міркуючи, котрі з двох однакових дверей відчинити. Коли Великий Керівник простяг руку до одних, ручка загула, і Ґа почув, як відімкнувся електронний замок.