Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

Міркував, наскільки біографія командира Ґа схожа на мою власну. Ми обидва, можна сказати, люди без імені - у нас немає такого слова, яким нас називають друзі й сім’я, немає такого слова, на яке відгукуються наші найглибші «я». І чомусь мені вже почало віритися, що він не знає долі актриси та її дітей. Справді, він, здається, рухається вперед із вірою, що в них усе гаразд, але навряд чи це йому точно відомо. Десь так і в мене - створюю біографії підопічних, у яких викладене все їхнє життя до зустрічі зі мною. Однак, маю відзначити, ніколи не стежив за тим, як склалося життя будь-кого з них після 42-го підрозділу. Жодна біографія не мала епілогу. Найважливішою спільною рисою між нами було ось що: Ґа, щоб отримати для себе нове життя, мав забрати інше життя. Цю теорему доводжу кожного дня. Після років невдач, здається, починаю розуміти, що, можливо, разом із біографією командира Ґа пишу і свою.

Став біля вікна. При світлі самих лише зірок помочився в банку. На вулиці внизу почувся якийсь звук. А потім сталося таке, що попри темряву, попри довгі кілометри до найближчого колгоспу дало мені зрозуміти, що народний рис налився золотистим колосом і знову час збирати врожай: по вулиці Сінийджу проїхали два самоскиди, і представники міністра масової мобілізації мегафоном будили всіх мешканців будинку «Робітничий рай».

Унизу моїх сусідів у піжамах поволі саджали в машини. На світанку вони вже стоятимуть зігнувшись, по коліно у воді, отримуючи корисний цілоденний урок, що таке праця, яка є джерелом усієї їжі.

- Тату, - звернувся я до порожньої кімнати. - Тату, то головне - просто вижити? Ото і все?

Відчув, що досі тримаю банку, і обережно закрутив її. Коли самоскиди від’їхали, єдиним звуком залишився тихий посвист батькового дихання. Він дихав носом: певна ознака того, що не спав.

Уранці зник ще один член моєї команди. Імені назвати не можу, але в нього були вуса й він шепелявив. Колеги не було вже тиждень, і слід припустити, що його забрали на поля. Імовірно, ми його більше не побачимо. За цей місяць він був третій, за рік - шостий. Що з ними відбувається, куди потім везуть? Як ми будемо замінювати пубйоківців, коли ті вийдуть на пенсію, якщо тут тільки двоє працівників і парочка стажерів?

У кожному разі, ми поїхали канатною дорогою на гору Тесон. Поки Чучак із Леонардо обшукували будинок товариша Бука, ми з К. Кі взялися за резиденцію командира Ґа, хоча на процесі зосередитися було важко. Щойно підводив очі - і у величезних вікнах відкривається панорама Пхеньяна. Просто дух захоплює. Увесь будинок був наче мрія, К. Кі тільки головою хитала: у цих людей є окрема спальня й кухня! Вони ні з ким не ділили свою шафу. Усюди була собача шерсть: вочевидь, тварину тримали в домі суто заради особистої розваги. Золотий пояс у вітрині з підсвіткою оглядати нам було страшно. Навіть пубйоківці за першим обшуком його не торкнулися.

Сад був обнесений повністю: навіть горошини для батьків я не міг би звідти взяти. Чи командир Ґа з Сан Мун узяли з собою свіжих харчів, збираючись у дорогу? Чи Ґа заготував харчів для своєї втечі? На смітнику були шкурки цілої дині й тонкі кісточки співочих пташок. Невже вони в цьому розкішному янбанському будинку голодували?

Під будинком ми знайшли тридцятиметровий тунель, повний мішків з рисом і американських фільмів. Вихід з нього був по другий бік дороги, за кущами. У будинку виявили кілька стандартних стінних сховків, але вони були практично порожні. В одному лежав стос суворо заборонених південнокорейських журналів про бойові мистецтва. Журнали були потерті, у них фотографії бійців, тіла яких випромінювали агресивну енергію. Разом із журналами лежав один носовичок. Я підняв його, шукаючи монограму. Звернувся до К. Кі:

- Цікаво, що цей носовичок тут…

- Викиньте! - сказала мені К. Кі.

Одразу розтиснув пальці, і носовичок опустився на підлогу.

- Що? - спитав.

- Ви хіба не знаєте, для чого його використовував Ґа? - К. Кі дивилася на мене, немов я - новонароджене сліпе цуценя в Центральному зоопарку. - У вас хіба немає братів?

У ванні К. Кі звернула увагу, що гребінець Сан Мун і бритва командира Ґа лежать поряд на краю раковини. На роботу вона з’явилася з мальовничо підбитим оком, і я вдавав, що не помічаю цього, але перед дзеркалом уже ніяк не можна було змовчати.

- Вас хтось хотів образити? - поцікавився я.

- А чому ви не думаєте, що то з любові?

Я засміявся:

- То якийсь новий спосіб демонстрації ніжних почуттів.