Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

К. Кі струснула головою й роздивилася мене в дзеркалі.

Підняла з краю раковини склянку й потримала її проти світла.

- У них була спільна склянка для полоскання рота, - промовила вона. - Це кохання. Тут багато доказів.

- Це що, доказ? - спитав я її. У нас із батьками теж спільна склянка.

У спальні К. Кі уважно роздивлялася всі речі.

- Сан Мун, напевне, спала з оцього боку ліжка, - відзначила вона. - Тут ближче до туалету.

Потім К. Кі підійшла до маленького столика біля ліжка. Відкрила шухляду, закрила, простукала дерево.

- Розумна жінка, - сказала К. Кі, - приліпила б презервативи липкою стрічкою під цим столом. Чоловікові їх було б не видно, а коли б їй було треба, то достатньо руку простягти.

- Презервативи… - повторив я. Усі форми контролю за народжуваністю суворо заборонені.

- Їх можна на нічному ринку купити, - мовила К. Кі. - Китайці їх усякі роблять - до вибору, до кольору.

Вона перевернула той столик, але під ним нічого не було.

Під столиком командира Ґа теж нічого не виявилося.

- Повірте мені, - сказала К. Кі, - командирові ніякий контроль за народжуваністю не потрібен.

Удвох ми стягли з ліжка ковдру й стали на коліна, щоб розібратися за волоссям, де чия подушка.

- Тут спали обоє, - заявив я, і ми промацали кожен сантиметр матрацу, обнюхали, обдивилися, шукаючи сліди сперми. Приблизно посередині постелі мені зустрівся запах, ніколи раніше не чутий. У ніздрях залоскотало щось первісне, і в голові немов сяйнув яскравий спалах. Запах був такий раптовий, такий незнайомий, що мені бракувало слів його описати. Та й питати К. Кі про нього теж не зміг би, навіть коли б схотів.

Ми стали в ногах ліжка.

К. Кі схрестила на грудях руки й недовірливо примружилася:

- Вони спали разом, але без факі-факі .

- Без чого?

- Ну як «трах» по-англійськи, знаєте? - спитала вона. - Чи ви кіно не дивитеся?

- Такого не дивлюся, - відповів я, хоча, правду кажучи, ніколи не дивився кіно взагалі.

Відкривши шафу, К. Кі перебирала чосон-оти Сан Мун, поки не зустріла порожні плічка.

- Оце вона взяла, - відзначила К. Кі. - Мабуть, то було щось дивовижне, коли вона оце позалишала. Тож Сан Мун не планувала довгу відсутність, але хотіла вдягтися в найкраще, - вона задивилася на блискучі, яскраві тканини її одеж. - Я впізнаю її костюми з усіх фільмів! - промовила вона. - Якби я достатньо довго тут простояла, то, мабуть, здогадалася б, якого вбрання бракує!

- Але ж зібрали все із саду! Отже, вони все-таки планували достатньо довгу відсутність. Чи, може, вона востаннє поїла в найкращому одязі, - промовив я. - Але це можливо тільки якщо…

- Якщо Сан Мун знала, що на неї чекає! - продовжила думку К. Кі.

- Але якщо Сан Мун знала, що Ґа її вб’є, то для чого їй було наряджатися й таке інше?

К. Кі думала над цим питанням, перебираючи одне з тих прекрасних убрань.

- Може, їх слід конфіскувати як речові докази, - сказав їй. - І ти зможеш уважніше їх роздивитися, коли матимеш час.

- Вони гарні, - промовила вона. - Як у моєї мами. Але я сама себе вдягаю. Та й не в моєму стилі наряджатися, як екскурсовод у музеї Дружби Народів.

Від товариша Бука повернулися Чучак із Леонардо.

- Нема про що й доповідати, - сказав Леонардо.

- У стіні кухні знайшлася прихована ніша, - додав Чучак. - Але в ній було тільки оце.

Він показав кілька мініатюрних Біблій.

Світло змінювалося в міру того, як сонце зблискувало на сталі стадіону Першого Травня, і на мить у нас знову завмерло серце: ми в такій резиденції! - без сусідів за спиною, зручностей на поверсі, спільних кранів, без розкладачок, які ставляться на день під стіну, без ходіння на двадцять поверхів униз до спільної ванни.

Під захистом розвішеної пубйоківцями стрічки, що позначала місце злочину, ми почали розподіл усього рису й фільмів командира Ґа. Стажери були одностайні, що найкраще кіно всіх часів і народів - «Титанік». Чучаку було сказано повикидати Біблії з балкона. Пояснювати походження торби з DVD-дисками офіцерам міннарбезпеки - це ще туди-сюди, але не ці книжки.

У 42- му підрозділі відбув денний сеанс із командиром Ґа, і крім того, що стосувалося актриси і її дітей, він дуже охоче відповідав на всі мої запитання: що, як, коли, чому. Він знову переповів, як Моннан умовила його вдягти форму командира Ґа, згадав розмову з начальником, зігнутим під вагою великого каменя, який випустив його з табору. Справді, коли мені вперше уявилася біографія Ґа, у її розділах, в око передусім впадали великі події, такі, як підземний поєдинок із володарем золотого пояса. Але нині книжка писалася вже значно тонше, і мені важливо було лише, як відбувалося те чи інше.