Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

Повітря всередині було тепле й вологе, в ньому стояв туман. Здається, орхідеї помічали чоловіка і жінку, що йшли між рядів, - і гнучкі стеблини квітів гойдались услід закоханим, немовби п’ючи аромат честі й скромності Сан Мун. У глибині теплиці пара зупинилася й прилягла, насолоджуючись благодаттю корейської державності. Над ними закружляла ціла зграя колібрі, найкращих запилювачів нашого краю, і легіт їхніх крилець проймав закоханих до глибини душі, наповнюючи променистим світлом їхнє горло і їхні довгі язики, що зустрічалися в поцілунках. Навколо Сан Мун відкривалися квіти, розгортали пелюстки, відкриваючи приховані чашечки. З командира Ґа лив піт, і на його честь ворушкі тичинки поширювали аромати хмарами солодкого пилку, який вкривав тіла закоханих липким насінням соціалізму. Сан Мун віддала йому своє Чучхе, а він їй - увесь свій Сонґун. Згодом у глибині їхній духовний обмін вивершився одночасним вигуком розуміння політики Партії. Раптом усі квіти з теплиці здригнулися й зронили пелюстки, вистеливши все яскравим простирадлом, на якому Сан Мун відпочивала, тоді як лоскітливі метелики сідали на її чисту шкіру.

Нарешті, громадяни, Сан Мун розділила переконання зі своїм чоловіком!

Збережіть ці світлі почуття, громадяни, до наступного випуску, у якому ми докладніше придивимося до цього «командира Ґа». Хоча він і чудово здатний задовольнити політичні потреби жінки, ми уважніше розглянемо, як він порушив усі сім заповідей громадянина Корейської Народно-Демократичної Республіки.

Сан Мун оголосила, що настав день пам’яті її двоюрідного дідуся. Хоч то й була субота, будень, вони пішли на Цвинтар Мучеників Революції, щоб покласти там вінок.

- Улаштуймо пікнік, - запропонував їй командир Ґа. - А я приготую свою улюблену страву.

Ґа сказав, щоб ніхто не снідав.

- Порожній шлунок, - пояснив він, - то моя секретна приправа!

На пікнік Ґа взяв лише казан, трохи солі й Брендо на повідку.

Сан Мун похитала головою, побачивши, що він бере собаку:

- Він же заборонений! - попередила вона.

- Я - командир Ґа, - сказав він їй. - Хочу гуляти з собакою, то й гуляю. До того ж, мої дні злічено, правильно?

- А що це значить - дні злічено? - спитав хлопчик.

- Нічого, - відповіла Сан Мун.

Вони пішли вниз, проминули порожню канатну дорогу Парку розваг.

Оскільки всі пхеньянські діти ретельно працювали, то порожні кабінки атракціонів, порипуючи, гойдались у повітрі. А в зоопарку було дуже людно: селян привезли автобусом на щорічну екскурсію до столиці. Усі четверо зайшли в зарості, цієї пори особливо густі, і прив’язали там Брендо до дерева, щоб не налякав яких-небудь ветеранів, які прийшли навідати цвинтар.

Ось так вони вперше зайшли на цвинтар. Сан Мун, не звертаючи уваги на жодні інші могили, повела їх просто до бюста двоюрідного дідуся. Бюст зображував чоловіка зі скоріше південними рисами обличчя - кутастістю, різкими лініями лоба. Його очі, упевнені й спокійні, були майже заплющені.

- А, - зрозумів Ґа. - Це Кан Кун Лі. Він кинувся через гірський міст під ворожим вогнем. Він узяв двері від машини Кім Ір Сена й затулився ними, як щитом.

- Ти про нього чув? - спитала вона.

- Звичайно, - сказав Ґа. - Він багатьом урятував життя. Тих, хто порушує правила заради добра, інколи називають на його честь.

- Хтозна, - сказала Сан Мун. - Боюся, зараз на його честь хіба кількох сиріт золотушних назвали.

Командир Ґа бродив між надгробками, вражений, упізнаючи і не впізнаючи. Отут імена всіх його знайомих хлопчиків, і від погляду на ці бюсти в нього виникало враження, ніби вони встигли досягти дорослого віку: оці всі вуса, міцні щелепи, широкі плечі. Він торкався їхніх облич, проводив пальцями по написах ханґилем [54] Ханґиль - корейське фонематичне письмо. , викарбуваних на мармурових п’єдесталах. Немовби замість того, щоб загинути від голоду в дев’ять років чи від нещасного випадку на заводі в одинадцять, вони всі дожили до двадцяти-тридцяти років, як нормальні люди. На могилі Ун Бо Сона командир Ґа пальцями торкнувся обличчя бронзового бюста. Метал був холодний. Бо Сон усміхався й мав окуляри, і Ґа погладив його по щоці: «Бо Соне!»

Йому було потрібно побачити ще один бюст, і Сан Мун з дітьми пішли за ним між могилами, доки той бюст знайшовся. Зображення й чоловік перед ним нічим не скидались одне на одного. Він не знав, що відчує, коли нарешті стане лице в лице з цим мучеником, але Ґа подумав лише: «Я - не ти. Я - сам собою».