Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

За обідом командир Ґа спитав про її рідню:

- Вони живуть у столиці?

- У мене тільки мама, - сказала Сан Мун. - Вона поїхала на пенсію до Вонсана, але жодних вістей від неї я не отримувала.

Командир Ґа кивнув:

- Так. Вонсан.

Він окинув оком цвинтар, напевно, думаючи про гольф і караоке, якими розважаються пенсіонери в цьому чудовому пенсійному будинку відпочинку.

- Чи ти був там? - спитала вона.

- Ні, але бачив з моря.

- А гарно там, у Вонсані?

Діти швидко працювали паличками. За ними з дерев спостерігали пташки.

- Ну, - сказав він. - Можу сказати, що там пісок особливо білий. І хвилі сині.

Вона кивнула.

- Авжеж, - промовила вона. - Але ж чому, чому вона не пише?

- А ти їй писала?

- Вона не надіслала мені своєї адреси.

Командир Ґа, звичайно, знав, що мати Сан Мун занадто зайнята своїми відпочинковими справами, щоб писати дочці. У жодній іншій державі на Землі немає цілого міста просто на морському узбережжі, присвяченого відпочинку пенсіонерів. Там є місця для риболовлі, курси акварельного малювання, народних промислів і бібліотека Чучхе. Усього й не перелічити! І Ґа також розумів, що коли б більше громадян зголошувалися добровольцями на Центральний поштамт у вечірній час і вихідні, то менше листів губилося б на дорогах нашої славної країни.

- Годі хвилюватися за матір, - сказав він їй. - Треба зосередитися на молодшому поколінні.

Після обіду вони висипали рештки їжі на траву, щоб нагодувати милих пташечок. Потім Ґа вирішив, що дітям треба дати важливі історичні знання. Він повів їх на вершину пагорба, і Сан Мун із гордістю й захопленням спостерігала, як славний командир показує їм найважливішу Мученицю на цвинтарі - Кім Чен Сук, дружину Кім Ір Сена і матір Кім Чен Іра. Бюсти всіх мучеників виконані з бронзи в розмірі, більшому за натуральний, і блиск полірованого металу, здається, повертав героїв до життя. Ґа докладно розповів дітям про героїчні подвиги Кім Чен Сук, про те, як вона уславилася добротою, допомагаючи носити важкі мішки старшим партизанам-революціонерам. Дізнавшись, як рано вона загинула, діти заплакали.

Потім вони пройшли кілька метрів до інших Мучеників - Кім Чхека, Ан Кіля, Кан Кона, Рю Кйон Су, Чо Чон Чхоля і Чхо Чхун Ґук - усі ці патріоти найвищої проби боролися на боці Великого Вождя. Потім командир Ґа показав їм могилу палкого О Чун Хупа, командира славнозвісного Сьомого полку. Потім був вічний страж Чха Кван Су, який загинув від холоду на нічній варті біля Небесного озера [53] Розташоване в кратері гори Пектусан. . Діти раділи, що дізналися стільки нового. А ось і Пак Чон До, який не пожалів власного життя, щоб довести вірність вождям. Не забули й Пак Хак Ліма, який заслужив своє прізвисько «Пугач», знищуючи імперіаліста за імперіалістом. А хто не чув про Ун Бо Сона, який заткнув вуха землею, перш ніж почати обстріл вогневої позиції японців? «Ще! - кричали діти. - Розкажіть нам ще!» Так вони проходили між могилами, знайомлячись із Кон Юоном, Кімом Чхуль Чу, Чхо Кваном і О Пек Рьоном - усі їхні подвиги вищі за будь-який орден. А попереду був ще Чхо Тон О, батько південнокорейського командира Чхо Ток Сіна, який утік до Північної Кореї, щоб віддати шану нашому краю. А ось і зведений брат Чхо Тона О - Рю Тон Йоль! Потім вони побачили бюст підземного командувача Рян Се Пона і трьох звитяжних ліквідаторів Чон Чун Тека, Кан Йон Чана і «Спортсмена» Пак Йон Сана. Багатьох японських сиріт і досі обпікає довга патріотична тінь Кіма Чон Тхе.

Такі животворні знання наповнюють жіночі груди молоком!

Сан Мун розрум’янилася, настільки збудив командир Ґа її патріотичні почуття.

- Діти! - гукнула вона. - Сходіть пограйтеся в лісі!

Потім вона взяла за руку командира Ґа і повела його вниз, до ботанічного саду. Вони пройшли дослідні ділянки з високим колосом і важкими соєвими стручками й охоронців із хромованими «калашниковими», завжди готових захищати національний насіннєвий фонд від агресії імперіалістів.

Вона на мить зупинилася перед, мабуть, найбільшим із наших народних скарбів - двома теплицями, у яких вирощувалася виключно кімченірія і кімірсенія.

- Обирай теплицю, - сказала йому вона.

Будівлі були білі, напівпрозорі. Одна просвічувала повнотою багряного кольору кімченірії. Теплиця ж із кімірсенією сяяла оперною красою відтінків бузково-малинового.

Було зрозуміло, що їй нетерпеливилося.

- Я обираю Кім Ір Сена, - промовила Сан Мун. - Адже він - отець усього народу.