Василь Базів - Брати, або Могила для «тушки»

І вже ознакою вищого кайфу було проявлення інстинкту, коли Гоша манив пальцем до себе Альону. Вона вже знала ритуал напам’ять — висаджувала тугі сідниці на золотий стіл, що мало сприяти інтелектуальному продукуванню нардепа.

— Це, Альона, як би до члена карандаш прив’язать? Член-кор! Но у мене, щоб ти знав, і команда, соотвєтствєнно як у дважди професора і доктора, є в налічії. От дивись. Яка скромна дівчина. А вона вчилася у Сорбонні. В Англії, що возлє Манчестер Юнайтед. А потом ще переучувалась в Гарварді, що у Франції. Зараз мене муштрує з рідної мови, солов’їної. Потому как у мене іногда по привичці русизми проскакують. Інколи, а нада. Буває, в ході сесіонних засіданій вискочимо з Альоною в гостініцу і позанімаємося часіків два. Орфографію уже пройшли, осталась фонетика. Оральний правопис. А вот молодий чоловік. Голова, ума палата. Наш козак з Умані. А работав у Жіріновского логопедом. Простий парєнь, аж не віриться, що у Москві у ночних клубах гуляв із самим Зюгановим.

Мозковому центру належало стояти при такому представленні за стійкою струнко, щоб візитер сприймав у візуальному контексті важливу для нього інформацію адекватно. Він мав вийти із цієї парламентської філії з усвідомленням, що у його житті відбулася найважливіша подія — він бачив перед собою небожителя, який вершить людські долі.

— Ти, вообще, в економіці розбираєшся? От скажи: який у вас годічний оборот? — продовжував ганяти кандидата екзаменатор.

— Вибачте. Не зрозумів. У нас же виш. Навчальний процес. Тому оборот… — Кандидатура зламалася уже на першому питанні.

— Не ламайся. Ти не на пєдсовєтє. Не прикидайся шлангом. Я питаю: скільки ти у жатву хлєбов собираєш? Ну коли кампанія вступітєльна. Це ж кожен папаня несе вам сармак з долярами?

— А, у тому смислі? — Фізик хоч і був теоретик, але такий сучасний, що не відривається від практики.

— А який ще є у тебе смисл, шо ти ректором хочеш стать? Нащо воно тобі?

— Так то ректор у нас комбайнер, як ви кажете, на цих жнивах. А ми так… Ми позаду нього колоски збираємо.

— Молодєц, с юмором, — Гоша втупився у вимкнений монітор, вдаючи, що саме зараз триває процес прийняття рішення. — Тепер ти будеш комбайньором. Тільки не задирай носа. Якщо від мого імені прийдуть ізбіратєлі. Щоби прийнять. То шоб…

— Свята справа, Петре Павловичу. Від вашого імені — і вже студент. У цю ж хвилину. Можете не сумніватися, Петре Павловичу.

— Іван Іванович — наш дуже досвідчений і знаний педагог. Він не підведе. Ми ще із радянських часів складаємо списки, коли йде вступ. Система вищої освіти у нас відпрацьована до йоти. Я ручаюся за Івана Івановича, — голова області підвів риску.

— Ну шо, собєсєдованіє ти пройшов. Я переговорю з міністром. Мені — нічого не надо. У мене усьо є. Я про молодьож турбуюсь. А ти там з міністром сам розчитаєшся. Тобі ж з ним работать, — скривив нудну міну нардеп, якому вже почав набридати цей сухий тип, що хвилину тому став ректором.

— Не треба нагадувать. Я порядок знаю. Вік не забуду, Петре Павловичу. Вважайте, голоси нашої багатотисячної армії молодих виборців у вас у кишені.

— Іди работай. На благо родіни. А ти, губернатор, задержись малость. Тут такий вопрос, Антоша. Нужна мені земля. Півтора гектара. Щоб ти рішив своїм указом.

— Вибачте, не зрозумів з першого разу. Так ви ж володієте усіма землями у районі, а з минулого скликання ще й лісами.

— О, про ліс вспомнив. Нам, націоналістам, про нього нікак не можна забувать. Слухай, як той мужик, якого ми на охоті той… Ну він сам винуватий. Під рикошет попав здуру.

Ця безневинна мисливська пригода була чи не єдиною у парламентській практиці народного депутата Капця, яка нагнала на нього такого страху, що він мало не рвонув «за бугор». Ні, до мокрухи він звиклий змалку. Подумаєш, велике діло — завалити бика із ворожої зграї чи зачистити цілий загін на стрєлці. Один Сікач, як снайпер міжнародного класу, чого вартий. А тут така нісенітниця…

Вуйко, що стояв у загінці, під кулю нарвався. І побіг, придурок, у село, рану перев’язувати. Фельдшер, борець великий з олігархами, камеру із телебачення викликав. Збіглися виборці, роззяви безмозкі. Кіна надивилися, крові захотілося у режимі онлайн. А тут же не забула прогресивна громадськість, як депутат десь під Кіровоградом узагалі шльопнув виборця наповал.

Ото воно й врятувало Гошу, що не наповал. І потім знайшовся у селі таки справжній патріот, прямо тобі Олександр Матросов, який поліз на амбразуру замість депутата Капця. Мало того що признався, на Біблії присягнув: то я, мовляв, чірікнув того шалапута, у чому гірко розкаююсь. А Петро Павлович тут не при ділах. Наш народний обранець, каже, в той момент взагалі проводив зустріч із виборцями на хуторі на предмет проведення у віддалене поселення асфальту. Член парламенту про народ дбає, а ви на нього наклепом поперли. Усе щиросердечне зізнання зазняли на камеру, і не одну, Капець ніколи не шкодував грошей на підтримку свободи слова.