— І чого воно тікає? А може, воно дурне, а не мудре? Чого тут тільки не подумаєш. Такого наверзло. Повстання-війна-повстання. Вік звікувала, а чужі діти — пітьма. Пригадую, Петро твій ледве на трійки тягнув, а бачиш, у парламенті засідає. А ти був, як оцей-от самородок. І що з того? Боюся, щоб не пропав цей наш новий Софокл. Може, ти б його куди відправив? Тут пішов поголос, що по селу ходить якийсь італієць. І у тебе на коляду був. Може, ти б його в Італію, Стасика? Там же ж твоя Марічка.
— Ну, Марічка на Великдень уже приїде назовсім. — Василь неначе зрадів, що після втечі цього інопланетянина можна опуститися на землю. — Ви бачите, ми хату закінчили, а на життя заробимо і тут. Якось будемо зводити кінці з кінцями. А щоб відправити за кордон — того не треба робити, Євстахіє Миколаївно. Таких, боронь Боже, звідси кудись відправляти. Тим більше що за такими діамантами полюють по всьому світу і японці, і китайці, а особливо американці. І він на тому ринку коштує дорожче, ніж тисяча газпромів. То би таких, як Петро, нафаршированих дурнів, кудись усіх відправити з їхніми мільярдами. Таких, як Стас, нам треба берегти тут. Як зіницю ока. Як національний скарб. Як дар Божий.
Гоша не любив зарядку ще на зоні. Дивувався тим дурням, які в ув’язненні залізо тягали, а ще більше тим, які у бібліотеках роби протирали: що ти там вичитаєш, матолку. План «побєга» у книжках не викладають, а як жити на світі — нари тебе навчать і без письменників.
Але коли до нього завітала група депутатів із партії регіонів, з якими його поріднила незабутня параша у молодості, Капець був підданий нищівній критиці. Після дороги рєбята хотіли розім’ятися, а на віллі нардепа фітнесу не виявилося.
— І де ти будеш накачувати свою принципіальну «тушку»? — підколов його голова бюджетного комітету, з яким дружба — на таку ж вагу, як приязнь із начальником барака.
Бабки ділить! От ціна питання. Знову ж таки — в інтересах виборців. Не буде ж народний обранець своє бабло на бидло витрачати. А бюджет парламент раз у рік затверджує, а голова комітету може хоч щодня трохи підкорегувати — на дороги з ямами чи дахи з дірками. Отут уже пріоритет один — запиши у дружбани голову комітету по бюджету. А він завжди випливає із більшості, тому про «тушок» легко язиком плескати, а ти вирви на таку глухомань, як Задвірці, асигнування для асфальту.
Тому не так для себе, як для того сопливого братана навіз Гоша того залізяччя і прибудував для спортзалу із тильного боку цілу колгоспну ферму. Навідувався сюди рідко, але коли уже качав свої зажирілі мускули, то лежачи. Говорив, що лікарі приписали — так більше користі для хребта. Водночас тренував й інтелектуальні м’язи у розмові з таким же мудрецем, як Сікач:
— Як нардепу без фітнеса? Скажи, Сікач, ти ж у нас силовий блок. Нардепу нада тримать себе у формі. А вдруг завтра боксьори підуть у наступ. Ох і нравиться мені цей поворот політичного процеса. Раніше, щоб драку затіять з пацанами, треба біжать із бітами на базар чи із пушками на стрєлку, а нинче, щоб відтягнутися по повній програмі, щоб размяться, можна не отходя від каси — прямо в сесіонном залі.
В момент третьої розтяжки почувся голос із селектора:
— Петре Павловичу, вам дзвонить пан Кулянда з Варшави.
Тут жартувати не можна, коли дзвінок із передової. Гошу не тільки з честю прийняли у провладну більшість, а й після численних випробувань і перевірок посвятили у святая святих правлячої влади — завели у тенета чорного інтернаціоналу, до якого на правах колективного члена ядро цієї більшості належало.
Витрусити мільярд-другий із бюджету чи, на трубі сидячи, не меншу суму нагріти — великого ума не треба. Хапай побільше — ховай подальше. А куди подальше? Офшори. А де ті офшори? Всеобуч на нарах цього предмета не передбачав. Тому лише членство у чорному кримінальному інтернаціоналі забезпечить тобі усі ходи і виходи. Де бабло пригріти, та ще й примножити на процентах. Що там Ленін із Комінтерном чи Віллі Брандт із його Соцінтерном. Кримінтерн — кримінальне світове співтовариство — ото сила.
Уже на зрілому етапі свого особистого парламентаризму Капцеві правляча більшість дозволила мати свого делегата у Кримінтерні. Щоб «рішати вопроси» на глобальному рівні. Так от цим повпредом на передовій глобалізації і був Кулянда, який єдиний у їхньому бараку шарив по-іспанськи, бо його дід воював в Іспанії і особисто бачив Хемінгуея. Був справді схожий на піренейського мавра, готового задушити по команді будь-яку дездемону чоловічої чи жіночої статі.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу