Василь Усатенко - Люди (та, або) чи (як, не) свині

– Ну, і що я маю робити? – Шеф, однією рукою притискав мобілку до вуха, а іншою тримав кермо джипа. Звісно, це цілком порушувало не тільки правила дорожнього руху, а ще й можливість нормально керувати машиною, яка крізь вечірній морок летіла по напівпорожній міжміській трасі. Але переговорити з давнім товаришем було так само необхідно, як і мчати у далечінь, поспішаючи на перемови з поважними партнерами.

– Чого ж ти мовчиш, підкажи що не будь. – Зрозумівши, що розмова затягнеться, він, на мить повністю кинув кермо і поліз до кишені. За кілька секунд Шеф вже приладнав на вухо блютуз гарнітуру і, клацнувши по клавіатурі телефонна, активізував пристрій. Це дало змогу покласти телефон на панель під лобове скло. Схопивши руль обома руками він голосно видихнув.

– Фу-у-у-уф. Та що скажеш, Братчику.

– Що я маю казати, – нарешті відповів співбесідник, – ти ж не новачок у цих справах, знав на що йшов.

Братчик, був одним з не багатьох з ким Шеф міг вільно поспілкуватись, почути не тільки реальну оцінку своїм діям, а ще й отримати хоч якусь пораду чи підтримку. Свого часу вони вели один бізнес, але поступово почали працювати кожен для себе і при цьому, як не дивно, залишились вірними друзяками.

– Так ти правий, я ризикнув і програв. Хто ж міг передбачити, що цей бізнес можуть заборонити законом.

– Не забувай де ти живеш, – з посмішкою, нагадав Братчик, – тут можливо все, це – «країна мрій», тільки на жаль не наших.

Шеф мимо волі посміхнувся, – він завжди високо цінив як особливий філософський настрій свого товариша, так і його надзвичайне почуття гумору.

– З рештою, ти ж вспів заробити грошенят. – Нагадав Братчик вже занадто серйозним тоном.

– Більш того, я вспів їх вкласти, а точніше витратити. Тепер не знаю як гасити борги. – Від розпачу Шеф ударив долонями по керму. У своїх бізнесових ділах Шеф ніколи не зупинявся, не зациклювався на одній справі. Його особистий досвід свідчив про те що у сучасному світі краще мати декілька проектів. При наймі, коли один, у силу різних обставин, банкротував, інший міг давати непогані прибутки.

На якусь мить в розмові виникла перерва. Потім Шеф почав перераховувати куди він витрачав гроші, пригадав і про позики та затримки платежів від яких не відхрестися, та Братчику це все було відомо. Далі він пригадав варіанти звідки можна викроїти хоч якісь кошти, та на жаль це був дуже короткий перелік.

– Ну, то в тебе не все так погано. При наймі маєш ще один, доволі непоганий, бізнес з якого можна спробувати щось висмикнути.

Несподівано у дзеркалі заднього виду блиснули фари, наздоганяючи легковик блимнув лівим поворотом і відчайдушно пішов на обгін джипа.

– Нічого собі! – Вигукнув Шеф, коли його обігнали, як стоячого, це при тому, що джип впевнено йшов сотню.

– Що ти кажеш? – Здивовано перепитав Братчик.

– Та не звертай уваги, – заспокоїв його співрозмовник, – якийсь клоун ліхаче.

Перевівши дух Шеф, поправив електронну сергу на вусі, та повернувся до розмови.

– Я звідти вигріб все що міг, треба тепер хоча б місяць зачекати, щоб знов щось отримати. І то, це при умові, що ціна буде вище ніж зараз. А то ще й тут в мінуси можна вскочити.

– Ні друже, борги, що в законі, що в криміналі, треба повертати вчасно. Як що цього не робитимеш, рано чи пізно не буде в кого позичати. А мінусів не бійся, не вперше, викрутимося якось. Пригадуєш, як у тому анекдоті, – що совітував псих у дурдомі своєму доктору, коли у його машини несподівано відпало колесо?

– Щось не пригадую.

– А дарма. Після того як диск колеса зрізав крепіжні болти, лікар був у розпачу: запасних болтів в нього не було, отож їхати далі було неможливо. Це помітив хворий, що гуляв неподалік. Він підійшов до враженого невдачею лікаря і порекомендував йому викрутити по одному гвинту з кожного колеса і прикріпити ними проблемне колесо. Так він зможе доїхати до ближчого автосервісу. Лікар здивовано прийняв пораду і перепитав, що робить такий розумник у психлікарні. Хворий з гордістю відповів – «Я псих, а не дурень».

Шеф посміхнувся, зрозумівши глибину думки, що закладена у цій простенькій байці.

– Десь так і тобі треба вчинити, щоб «доїхати хоч куди не будь».

Вони ще деякий час потеревенили, про те про се, але гостроту розмова вже втратила, тому невдовзі зв’язок було перервано.

Тим часом настав темний, осінній вечір.