Василь Усатенко - Люди (та, або) чи (як, не) свині

Ще з далеку джип мигнув габаритами у відповідь на вимкнення через кишеньковий пульт, охоронної сигналізації. Шефові його позашляховик був і затишною оселею, і робочим офісом, і неприступною фортецею, ну і звісно, надійним засобом пересування. За іронією долі колись, років двадцять до того, ще мрійливим хлопчиною Шеф неодноразово малював місяцеходи і марсоходи – потужні машини з величезними широкими колесами, блимавками по лінії габаритів, блискучою панеллю приборів і могутнім штурвалом. Хто міг подумати, що саме на такому, а то ще й кращому, всюдиході, він буде перемагати простір. У найсміливіших дитячих уявах не було бортового комп’ютера, сенсорної панелі управління мікрокліматом, чи навіть зв’язку зі всім світом через мініатюрний мобільний телефон. Що правда, астронавтом міжпланетником він теж не став, а бізнесмен з нього вийшов не аби який.

Інтуїція шефа не підвела. Його повіки несподівано стали важкі, очі пекло, навіть в темряві, наче в них потрапив пил. Від світла зустрічного транспорту вони закривались автоматично і розплющити повіки після цього було доволі важко. Але зупинятись неможливо, треба прибути вчасно. Навіть тривожні думки про фінансову скруту розчинялися у сонливому мороку нічного шляху. Кава себе не виправдовувала, хоча хто його знає, може завдяки їй він зміг зрозуміти, що відбувається. Власний рецепт шефа від дрімливості за кермом – розмови по телефону. Подзвонив до одного, потеревенив з другим – і час минув, і сон десь дівся. Але все має свої межі.

– Добрий вечір, – телефонував до чергового свого співрозмовника, управляючого одним з його підприємств – є хвилинка? Треба порадитись.

Звісно, що робочий день вже давненько закінчився, та як підлеглий може відмовити керівнику? Шеф цікавиться багатьма моментами справи, розпитує про загальний стан, нагадує про завдання, які були поставленні, виділяв приоритетні питання.

– Ви намагайтесь максимально економити ресурси, – вглядаючись у шлях, висвітлений потужним дальнім світлом, Шеф перейшов на загальні настанови, – уникайте прямих і прихованих втрат. Тільки так я зможу вирішити що робити…

Шеф зрозумів, що недоречно обмовився і черговий раз душу обійняв холодний жах, який подіяв тонізуюче. Шеф швиденько припинив розмову. Подумки він розрахував шлях і час, що залишились до зустрічі, і зрозумів – краще буде якісь пару годин витратити на відпочинок, а потім наздогнати цей час вранці, у крайньому випадку чемно попередити партнерів про запізнення.

Напівпритомний Шеф зарулив на стоянку біля чергової АЗС, відкинув сидіння, зняв взуття і вкрився дорожньою ковдрою, яка теж завжди була у комплекті джипу. Та розум несподівано став чинити опір такому необхідному спочинку. В вухах Шефа ще моторошно гудів мотор, перед очами спалахували вогні зустрічних машин, а розум, деякий час продовжував вирішувати нагальні питання.

Йому на мить пригадалось як, під час осіннього полювання, впевнений у всюдипрохідності свого автомобіля, потрапив у халепу. Поклавши надію на потужний двигун, два ведучі мости та широкі колеса, він звернув з ґрунтової дороги і подався степом наздоганяти дичину. Джип відважно грібся по вологій землі поки не вскочив у ледь помітний рівчачок. До рятувальної твердині залишалося не більше людського кроку, та джип не міг рушити з місця, лише безпомічно розкидав багнюку. Покриття мобільного зв’язку не було, отож покликати будь кого на допомогу не було можливим. Саме тоді шеф розкаявся, сам перед собою, що не укомплектував свою машину лопатою, чи, хоча б сокирою. Довелося відкопувати надійний транспорт за допомогою мисливського ножа. Здерши долоні до кривавих мозолів, зірвавши спину та намулявши коліна він, все-таки, визволив джипа з болотяної пастки. Після цієї пригоди лопата та сокира назавжди оселилися в багажнику позашляховика, а Шеф став з острахом поглядати у бік пересічної місцевості…