Інґеборґ Бахман - Синхрон

Міранда поспішає, ще встигає зауважити, як Анастасія з розумінням киває й несподівано виглядає «милою», але раптом теж червоніє на лиці. Але, може, це тільки її так лихоманить, і її відчуття порочного світу залишає на всьому свій відбиток. Але вона ще добіжить до готелю з тією червонявістю, з розпеченою ганьбою на всьому обличчі й на всьому тілі, вона ще побачить двійчасті скляні двері, але не побачить, що вони не хочуть з нею розминутись і що одна половинка їх налетить на неї, і коли впаде з ніг під градом скла, і коли їй стане ще тепліше від удару й крові, що заюшить їй з рота і з носа, то ще встигне подумати: ані на мить не випускай свого щастя з очей.

Стара пані Йордан, яку вже три десятиліття називали «стара пані Йордан», бо потому була ще молода пані Йордан, а тепер є ще одна молода пані Йордан, хоч і мешкала в Гітцінґу, але в занедбаній віллі, в однокімнатній квартирі з малесенькою кухонькою й ванною кімнатою, де поміщалася лише ванна для сидіння. Її знаменитий син Лео, професор, давав їй тисячу шилінгів на місяць, і вона вміла давати собі раду, хоча ця тисяча шилінґів за останні двадцять років так втратила на вартості, що їй було досить важко оплачувати послуги літньої жінки, такої собі пані Аґнес, яка «зазирала» двічі на тиждень і трошки прибирала, «здебільшого», до того ж їй ще вдавалося відкладати на подарунки на уродини і на Різдво для сина і внука від першої дружини професора, якого перша молода пані рівно на Різдво посилала, щоб він забрав свій подарунок, а Лео був надто зайнятий, щоб за цим пильнувати, а відтоді, як став знаменитий і його локальна слава переросла в міжнародну, роботи з’явилось іще більше. Зміна настала лише тоді, коли остання молода пані Йордан завжди, щойно мала час, навідувала стару пані Йордан, справді миле симпатичне дівча, зробила невдовзі висновок стара пані і щоразу повторювала: Франціско, це неправильно, що ви так часто приходите, до того ж такі видатки. У вас і самих досить витрат, але Лео, який добрий син!

Франціска завжди щось приносила, делікатеси й херес, трохи печива, бо зрозуміла, що стара пані любила собі трошки випити, і більше того, що їй дуже залежало мати щось «про запас», бо ж Лео може зайти, а він не повинен зауважити, що в неї нічого немає, і цілісінькими днями обмірковувала, як розподілити гроші і скільки відкласти на подарунки. Її помешкання було до прикрості чисте, але там стояв легенький запах старої жінки, якого вона не відчувала і який Лео Йордана змушував швидко втікати, не кажучи вже про те, що він узагалі не мав тратити часу й абсолютно не знав, про що має розмовляти зі своєю вісімдесятип’ятирічною матір’ю. В доброму гуморі бував він лише зрідка, — наскільки було відомо Францісці, — коли мав стосунки з заміжньою жінкою, бо тоді стара пані Йордан не могла заснути, у неї в голові роїлися страшні думки, вона тремтіла за його життя, вважаючи одружених чоловіків тих жінок, що жили з Лео Йорданом, небезпечними, ревнивими і кровожерними, і заспокоїлась лише тоді, коли він одружився з Франціскою, за якою не підстерігав ревнивий чоловік у кущах, а яка навпаки була молода й весела, розумниця, хай і не з освіченої сім’ї, зате мала брата з вищою освітою. Освічені сім’ї і люди з вищою освітою були для пані Йордан чимось дуже важливим, хоча вона й не бувала між тими людьми, а тільки чула про них. Але її син мав право одружитися з жінкою з освіченої сім’ї. З Франціскою стара пані розмовляла переважно лише про Лео, позаяк він був єдиною вичерпною темою для їхніх розмов, і Франціска безліч разів мусила переглядати альбом зі знімками: Лео у візочку, Лео на пляжі і Лео через усі роки, в походах, з колекцією марок і таке інше аж до служби у війську.

Це був геть інший Лео, що його вона пізнала завдяки старій пані, аніж той, з яким вона була одружена, і коли обидві пані якось попивали херес, стара пані мовила: він був складною дитиною, особливим хлопчиком, властиво, ще тоді по ньому було видно, що з нього вийде.

Якийсь час Франціска з приємністю слухала запевнення, поміж іншого й про те, як добре ставився Лео до своєї матері, і що допомагав їй завжди, як тільки міг, аж поки якось зауважила, що щось не так, і була приголомшена, коли зрозуміла, що саме не так: стара пані свого сина боялася. Почалося все з того, коли стара пані, вважаючи це за вмілу тактику, якої Францісці ніколи не розгадати, бо та сліпо обожнює свого чоловіка, часом квапливо і ніби між іншим казала: але прошу, Лео ні слова, ви ж знаєте, скільки в нього клопотів, він може розхвилюватися, ви тільки йому не кажіть, що в мене з коліном не все гаразд, це ж така дрібниця, а він розхвилюється.