Брет Істон Елліс - Американський психопат

Згодом, на цьому тижні, увечері п’ятниці, я випадково зустрічаю Мередіт Павелл у «Ерезе» з Броком Томпсоном, і хоча ми десять хвилин розмовляємо про те, чому жоден із нас зараз не в Гемптонсі й Брок зиркає на мене весь час, вона жодного разу не згадує про Пола Овена. У мене побачення з Жаннетт, і вечеря тягнеться нестерпно довго. Ресторан новий і яскравий, їжу несуть неймовірно довго. Порції крихітні. Я все більше роздратований. Після вечері я хочу пропустити похід у «М. К.», хоча Жаннетт і скиглить, що хоче танцювати. Я втомився, мені треба відпочити. У себе у квартирі я лежу в ліжку, надто засмучений для сексу з нею, тож вона йде геть, а я дивлюся запис вранішнього «Шоу Патті Вінтерс» про найкращі ресторани Близького Сходу. А потім беру бездротовий телефон і нерішуче, вагаючись, набираю Евелін.

Більшу частину літа я провів у заціпенінні, просидів у офісі, чи нових ресторанах, за переглядом відеокасет у своїй квартирі, або ж на задніх сидіннях таксі, у щойно відкритих нічних клубах або кінотеатрах, або ж у будинку Пекельної Кухні. Цього літа сталось чотири серйозні авіакатастрофи, майже все було записано на плівку, виглядало так, начебто все це було сплановано, і це безкінечно крутили по телевізору. Літаки все розбивались в уповільненому режимі, далі йшли незчисленні покази місць аварії, одні й ті самі випадкові кадри обгорілого окривавленого каркасу і рятівників, що в сльозах знаходили частини тіла. Я почав користуватися дезодорантом для чоловіків «Оскар де ла Рента», від якого в мене з’явився легкий висип. З великим розголосом вийшов фільм про маленького жучка, що говорить, він зібрав більше двохсот мільйонів доларів. «Метс» погано грали. Схоже, кількість жебраків та волоцюг у серпні подвоїлась, тож ці нещасні, старі й немічні заполонили всі вулиці. Я надто часто питав своїх приятелів по літу за вечерею в нових модних ресторанах, перш ніж піти на «Знедолених», чи бачили вони «Жах будинку на пагорбі» на каналі «Ейч-бі-о», і тоді всі за столом змовкали і дивилися на мене, поки я, відкашлявшись, не просив офіціанта принести чек, або подати шербет, або якщо це було на початку вечері — ще одну пляшку «Сан-Пеллеґріно», а потім перепитував знайомих: «То не бачили?» і запевняв: «Дуже непогане кіно». Моя платинова картка «Америкен експрес» стільки всього пережила, що розкололась навпіл під час однієї з таких вечер, коли я запросив двох приятелів літнього дозвілля до «Молодих і Невгамовних», нового ресторану Пабло Лестера в центрі міста, та в моєму гаманці зі шкіри газелі було достатньо грошей, щоб заплатити за їжу. У «Шоу Патті Вінтерс» постійно повторювали давні випуски. Життя залишалося чистою сторінкою, набором кліше, мильною оперою. Я почувався смертоносним і майже божевільним. Нічна жага крові переливалась на мої дні, й з міста довелося поїхати. Маска нормальності неодмінно мусила злетіти з мене. Це був мертвий сезон, і мені потрібна була відпустка. Мав поїхати в Гемптонс.

Я запропонував це Евелін, і вона погодилася, наче павучиха.

Будинок, у якому ми зупинилися, насправді належав Тіму Прайсу, а в Евелін з якоїсь причини були від нього ключі, однак я був настільки зачманілий, що відмовився розпитувати.

Дім Тіма знаходився в Іст-Гемптоні, біля води, у ньому було чотири поверхи і чимало двоскатних дахів, все це поєднували сходи з оцинкованого металу. Спочатку я подумав, що в даній архітектурі є південно-західні мотиви, але це було не так. Кухня в тисячу квадратних футів [138] 92,9 м2. була виконана в дусі цілковитого мінімалізму: все було винесено до однієї стіни — дві великі плити, масивні шафи, морозильна камера, розміром з людину, холодильник на троє дверей. Кухню розділяла на три зони зроблена на замовлення стійка з неіржавіючої сталі. У чотирьох з дев’яти ванних кімнат висіли картини з ефектом trompe l’oeil [139] Омана зору ( фр. ). , а в п’яти інших над раковинами знаходилися старовинні свинцеві баранячі голови, і з них виливалася вода. Всі раковини, ванни та душі були з античного мармуру, підлоги — мозаїка крихітних шматочків мармуру. У нішу над ванною в спальні господаря було вбудовано телевізор. У кожній кімнаті була стереосистема. На весь дім нараховувалось дванадцять торшерів від «Френк Ллойд Райт», чотирнадцять клубних стільців «Джозеф Гефферманн», дві стіни були від стелі до підлоги з шафами для відеокасет, а ще одна — повністю заставлена тисячами компакт-дисків у скляній шафі. Люстра від «Ерік Шмідт» висіла в головному холі, під нею стояв сталевий вішак для капелюхів у вигляді лося марки «Атомік Айронворк», роботи молодого скульптора, про котрого я ніколи не чув. У суміжній з кухнею кімнаті стояв круглий російський обідній стіл дев’ятнадцятого століття, але без стільців. Усюди були розвішані моторошні фотографії Сінді Шерман. Там був спортзал. Вісім гардеробних кімнат, п’ять відеомагнітофонів, обідній стіл «Ногучі» зі скла та горіха, столик у холі від «Марк Шаффер» та факс-машина. У спальні господаря, поряд із лавкою-підвіконням епохи Людовика XVI стояло фігурно підстрижене дерево. На одному з мармурових камінів висіла картина Еріка Фішля. На території був тенісний корт і дві сауни, а в маленькому будиночку для гостей біля басейну з чорним дном знаходилося джакузі. У дивних місцях височіли кам’яні колони.