Лоран Гунель - Бог завжди подорожує інкогніто

Надвечір другого дня, повертаючись із роботи, я різко повернув назад, щоб забрати забутий в офісі гаманець, і побачив Владі, який ніби випадково йшов за мною метрах у десяти по вулиці Опера. Страх паралізував мені мозок.

Наступної ночі мені наснився дивний сон. Я опинився в Штатах, на якийсь фермі в Міссісіпі. У глечик із вершками потрапила жаба. Стінки глечика були високі — і вона опинилася в пастці. Рідкі, слизькі вершки не давали ніякої опори, щоб вистрибнути назовні. Шансів у жаби не було. Участь її було вирішено. Їй залишалося тільки потонути. Але своєю жаб’ячою головою вона не могла змиритися з неминучим і продовжувала борсатися щосили, не розуміючи, що все марно і їй не вибратися зі смертельного полону. Вона борсалася, борсалася, і справа завершилася тим, що з вершків вийшов маленький шматочок масла. Тепер жаба мала опертя та змогла вистрибнути з глечика.

Рано-вранці я ухвалив, що буду битися всіма засобами, щоб посісти місце начальника.

Більше я не гаяв ані секунди.

Того ж дня я знайшов на сайті Торгової палати все, що стосувалося статусу «Дункер консалтинг», а також усі офіційно опубліковані рахунки та звіти. Мені потрібно було знати всі гвинтики й коліщатка цієї організації.

Два дні поспіль я варився в цій літературі, сповненій пекельного еротизму. І чому французькі юристи користуються такими хитромудрими формулюваннями, щоб висловити, по суті, прості речі? Досить швидко я зрозумів, що англосаксонська бухгалтерська освіта не дозволяє мені осягнути всю цю абракадабру. Мені терміново потрібна допомога.

Одним із вигідних аспектів роботи в рекрутингу є те, що швидко наростає база непоганих контактів. Я зв’язався з фінансовим директором, якого направив до однієї фірми середнього бізнесу кілька тижнів тому. Він справив приємне враження і здавався симпатичним юнаком. Я попередньо протестував його реакцію та пояснив, якого роду допомога мені потрібна. Він відразу відгукнувся, і я відправив йому експрес-поштою всі документи, які мав.

За кілька днів ми зустрілися ввечері в кав’ярні біля Люксембурзького саду. Він прийшов точно в призначений час. Шикарний бежевий костюм прекрасно сидів на його високій худорлявій фігурі, останній ґудзик на білосніжній сорочці був розстебнутий, вузол краватки злегка послаб­лений. Він виказав люб’язність і все перечитав.

— «Дункер консалтинг» є акційним товариством спрощеного типу на новому ринку Паризької біржі, — повідомив він.

— Спрощеного типу?

— Товариство зі спрощеним управлінням. Специфіка такої юридичної форми полягає в тому, що правила функціонування визначаються статутом, а не цивільним правом.

— Тобто засновники диктують свої правила?

— Певною мірою так.

— І які ж правила в цій формі особливі?

— Так, загалом, нічого особливого, крім процедури обрання президента.

— Ось саме це мене й цікавить.

— Президент безпосередньо обирається загальними зборами акціонерів, що само по собі практикується нечасто.

— Отже, якщо я правильно зрозумів, за президента голосують усі акціонери?

— Ні, зовсім не всі. Тільки ті, хто присутній на зборах. Бути присутніми мають право всі, але багатьох усе це не обходить, за винятком крупних акціонерів, звичайно.

— Крім крупних акціонерів...

— Так, є два крупні акціонери і десятки тисяч дрібних власників акцій.

— Спробую вгадати... Певно, що один із крупних — Марк Дункер.

— Ні, у нього лише вісім відсотків.

Я згадав, що Аліса вже колись говорила мені про це. Разом із біржовими операціями, у Дункера було дуже мало акцій. Реальна влада зосереджувалася не в його руках... Блискуче...

— А хто ж решта акціонерів?

— Інвестиційний фонд Invenira , керівник — Давид Пупон; американський пенсійний фонд Stravex , на чолі з таким собі Розенблаком — керівником французької філії. Вони вдвох володіють тридцятьма чотирма відсотками акцій. Решта акціонерів, крім, звичайно, самого Дункера, володіють не більше ніж одним відсотком. Не кажучи вже про те, що у великих акціонерів цілком розв’язані руки...

Перехожих ставало дедалі більше: здебільшого це були туристи або просто роззяви в сонячних окулярах, які нікуди не поспішають, на відміну від парижан, які бігли на роботу. На протилежному тротуарі зібралася невелика юрба охочих помилуватися на банери, розвішані на решітці Люксембурзького саду. За столиком поруч із нами якась дівчина уминала гарячі пиріжки, від яких ширився чудовий запах яблук і карамелі.