— Ще й як дотримуюся!
— Я не фахівець, але... щось не пригадую, щоб Ісус казав: «Любіть мене». Навпаки, я добре пам’ятаю, він казав: «Любіть одне одного».
Вона дивилася на мене мовчки, з напівроззявленим ротом, зовсім збита з пантелику. Мої слова її ошелешили.
Вона довго стояла так, немов закам’яніла, дивлячись на мене виряченими очима — і здалася мені чомусь навіть зворушливою. Я зглянувся на неї.
— Зате я бачу, що ви дотримуєтеся заповіді «Любіть ближнього свого, як самого себе».
Вона мовчала, приголомшена, дивлячись на мене, не розуміючи, про що я. Я вклав у свій голос усю м’якість і ніжність, на які був здатний, і сказав:
— Пані Бланшар, чому ви так саму себе не любите?
Друга ночі. Я ніяк не міг заснути, думки крутилися навколо одного й того ж. Відповіді я так і не знайшов. Так і не дізнався, чого домагається Дубровський. Збожеволіти можна — настільки неможливість зрозуміти ситуацію провокує стрес...
Та ще цей список акціонерів, який я знайшов у Google... Однофамілець чи все ж таки він? Напевно, треба було трохи копнути... Я дуже поверхнево до цього поставився... Що там була за фірма? «Люксор», «Люксар»... щось на кшталт того...
Ну, тепер вже точно не засну, поки не подивлюся ще раз... От уже ж мука! Чому я не можу вимкнути мозок на ніч, припинити думати та спокійно заснути?
Я простягнув руку до лампочки в головах і замружив очі, щоб світло не сліпило мене.
Клац! Лампа спалахнула і згасла. Перегоріла. От дідько! Тим гірше, тепер я вже точно прокинувся і заснути не зможу.
Я підвівся з ліжка, у темряві підійшов до вікна, відсунув штору і впустив до кімнати слабке світло. Сонне місто поблискувало вогниками.
Я пройшов через кімнату і ввімкнув комп’ютер. Екран спалахнув, осяявши напівтемряву холодним світлом. Тишу розірвали три коротких звуки, які завжди супроводжували вмикання.
Клавіатура скрипіла під моїми задерев’янілими пальцями, поки я набирав ім’я Ігоря в Google.
На екрані вискочили результати пошуку російською мовою. Я переходив зі сторінки на сторінку, переглядаючи їх по діагоналі. Я почав позіхати, потім трохи мерзнути: ніч видалася прохолодною, а я сидів у самих трусах.
Я відразу впізнав список імен, біля яких стояли відсотки. Компанія, власником 76,2 % акцій якої був Ігор Дубровський, називалася «Люксар СА». Але на сайті не було більше жодної інформації, тільки цифри. Я скопіював назву в зону пошуку Google і натиснув Enter. Комп’ютер видав лише двадцять три результати. Що ж, тим краще. Сайти преси, фінансова інформація... Потім з’явилася головна сторінка підприємства: «luxares.fr, Люксар СА, спільнота спеціалізованих ресторанів».
Я клікнув і тут же мимоволі відсахнувся, вражений тим, що побачив.
На весь екран випливла світлина, явно зроблена вночі. На передньому плані перепліталися горезвісні балки, немов охороняючи простір від невидимої атаки. А за ними видніли освітлені вікна й розкішні інтер’єри ресторану «Жуль Верн».
Мені стало моторошно. Слабке передчуття нещастя, яке супроводжувало мене весь час від нашої першої зустрічі, поступилося місцем справжній тривозі, і вона вже не відпускала мене. Людина, яка взяла під контроль моє життя, виявилася дуже небезпечною — багатою і впливовою. Тепер лиш одна нав’язлива думка поглинула мене: як вивільнитися з його лабетів.
Я зателефонував інспекторові Птіжану, розповів про свої відкриття і попросив допомоги в поліції. Він повторив те, що вже говорив: усе це самі лише припущення, нехай і тривожні, але складу злочину тут немає. І він нічого не може для мене зробити.
Я марно шукав будь-які способи звільнитися. Найреалістичнішим здавався мені план вступити з Ігорем у переговори. Але поява в його будинку Одрі звела все нанівець. Я не міг більше з’являтися в помешканні, де зчинив стільки галасу. Я образив господаря в присутності Катрін, а він явно не з тих, хто вибачає подібні жарти...
Доводилося визнати: єдиний дієвий спосіб розквитатися з договором — це виконати останню умову Дубровського, хай практично нездійсненну. Я опинився в пастці, як щур.
Два наступні дні були для мене справжнім кошмаром. Я відчайдушно шукав розв’язання цього неймовірного рівняння. Я погано спав, схоплювався ночами. На роботі з останніх сил намагався зосередитися на співбесідах. Мені траплялося двічі ставити одне й те саме запитання здобувачеві, який тактовно цього не помічав... Аліса сказала, що я блідий як смерть, і порадила негайно звернутися до лікаря. Загалом, у житті пішла чорна смуга...
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу