Лоран Гунель - Бог завжди подорожує інкогніто

— Іва Дюбрея не існує.

— Прошу?

— Говорить інспектор Птіжан. Ви розчули правильно: Іва Дюбрея не існує.

— Я лише дві години тому в нього був.

— Його справжнє ім’я Ігор Дубровський.

Почувши це ім’я, я, сам не знаю чому, відчув легку нудоту.

— Росіянин. Знатного походження, не замішаний в жодних темних справах. Його батьки виїхали з Росії під час революції. Їм пощастило вивезти із собою цінності. Грошей, вочевидь, у них було вдосталь. Їхній син навчався у Франції та в Штатах. Став психіатром.

— Психіатром?

— Так, лікарем-психіатром. Але практикував дуже мало.

— Чому?

— У мене поки мало інформації, сьогодні неділя, і добути відомості важко... Схоже, його виключили з медичної спільноти. Мені сказали, що це відбувається вкрай рідко, хіба через тяжку провину лікаря.

— Тяжку провину...

Я замислився.

— Я б на вашому місці був обережнішим.

На цих словах я почув у слухавці ще якісь звуки, уривки слів.

«Із ким це ви говорите, Птіжан? Хто це?»

Приглушений шум. Мабуть, Птіжан прикрив рурку рукою.

«Щойно дзвонили із Центру — сказали, що ви запитали картотеку. У чому річ, Птіжан? Що за чортівня? Я не хочу, щоб мене затягали, Птіжан, ясно? Крім того...»

Слухавку повісили, і в ній зазвучали нескінченні короткі гудки. Я відразу відчув себе самотнім, сам на сам із тривогою, яка росла в мені.

Квартира раптом здалася мені порожньою і дуже тихою. Я поклав слухавку і підійшов до вікна. Через безліч вогнів зовсім не можна було розрізнити зірки на небі.

Я був приголомшений. Уже сам факт, що Дюбрей приховав від мене своє справжнє ім’я, вибивав мене з колії. Людина, якій я довірився, виявилася не тою, за кого себе видавала.

Тяжка провина... Наскільки ж важким міг бути його вчинок?

Нервове та психічне напруження, накопичене після того, як мене викрали добу тому, налягло на мене, і я відчув себе спустошеним та геть без сил.

Я вимкнув світло і заліз під ковдру. Але сон не йшов, хоча я дуже втомився.

Я без кінця згадував умови нечуваного, абсурдного договору з Дюбреєм, і мені ставало дедалі страшніше.

Гарантією буде твоє життя...

Цей тип здатний перейти до дії, тепер я в цьому був переконаний.

***

Я прокинувся серед ночі, весь у поту. Уві сні мені сяйнуло: у той час, коли підсвідомість стає господарем становища, найлегше витягти з бездонного колодязя пам’яті те, що там загубилося серед величезного числа пізнаного, серед досвіду і купи забутої інформації.

Прізвище психіатра, який написав статтю про самогубців і показав шлях до затишного місця на Ейфелевій вежі, де самогубство набувало грандіозних рис, було Дубровський.

Весь наступний день я провів у якомусь дивному стані. За прихованим страхом, який тепер всюди мене супроводжував, я знову відчував самотність. Я був страшно самотній, один у всьому світі. І знести це було найважче.

На весь ворожий світ лише Аліса була для мене цяткою світла. Звичайно, вона всього лише колега, навіть не подруга, проте я цінував у ній природність: вона була справжня. Я відчував, що вона теж мене цінує, просто так, без жодної зайвої думки. І вже одне це було чудово.

За день я прийняв чотирьох кандидатів. Незнайомі люди, звичайно ж, намагалися показати своє життя з найвигіднішого боку. А я спіймав себе на тому, що заздрю їм і хотів би опинитися на їхньому місці, як вони, безтурботно прибитися до нової компанії, будувати кар’єру й не ставити собі вічних питань про сенс життя. Мені раптом закортіло з ними подружитися, забувши про те, що вся їхня «щирість» спрямована лише на те, щоб викликати мою симпатію. Адже це я наймаю їх на роботу...

Я рано пішов з офіса. На порозі будинку я затримався біля Етьєна. Ми сіли на надщерблених сходинках старих кам’яних сходів. Не знаю чому, але його присутність і відчайдушний вигляд надали мені впевненості щодо моєї подальшої долі. Ми побазікали про життя, поласували яблучними тістечками, яких я купив у хлібівні навпроти. Незважаючи на кінець дня, повз нас рухався досі жвавий потік пішоходів.

Повернувшись додому, я перерив усе від верху до низу, перебравши навіть найдрібніші речі. Звичайно, я нічого не знайшов.

Тоді я кинувся в інтернет. Набрав у Google «Ігор Дубровський» і клікнув на «Пошук». У мене засмоктало під ложечкою. Сімсот три результати. Деякі чужою мовою — напевне, російською...

Я переходив зі сторінки на сторінку, пробігаючи очима виразні статті. На одному сайті виявив список прізвищ французькою мовою, і навпроти кожного було позначено відсотки: «Бернар В’яллі 13,4 %, Жером Кордьє 8,9 %, Ігор Дубровський 76,2 %, Жак Ма...»