Лоран Гунель - Бог завжди подорожує інкогніто

— Тобто ви хочете сказати, що, опинившись на його території, я викличу в нього бажання обстежити мою?

— У певному сенсі так. Залишаючись самим собою, ти уособлюєш для нього іншу модель світу, інший погляд на речі, іншу модель поведінки. Йому це буде цікаво, а тебе позбавить нагальної потреби формулювати вимоги й висловлювати докори.

— Пам’ятаю, ми якось із вами говорили про Ганді...

— Так-так: «Ми самі мусимо стати тими змінами, яких хочемо домогтися від світу».

Я замислився. Перспектива, звичайно, прекрасна, чудова, але важкодоступна. Чи стане мені бажання, мужності й терпіння створити той зв’язок, який Дюбрей вважає неодмінною передумовою зміни людської особистості?

— Знаєте, мені дійсно було дуже кепсько в його шкурі; я почувався настільки чужим у його світі мухи в окропі, окропі його турбот... Якщо вже казати як є, я не можу зрозуміти, що штовхає таких людей, як він, з ранку до вечора битися за просування на кілька пунктів на біржі або за кілька десятих у показниках рентабельності підприємства. Що їм із цих пунктів і десятих? Якщо навіть і спуститися на кілька щаблів життєвими сходами, що від цього в кінцевому підсумку зміниться? Як можна мати його рівень інтелекту та кидатися з головою в шалену гонитву за показниками розвитку... чого? Якоїсь компанії. Хіба це не позбавлено сенсу? Існувати заради... роботи, заради офіса? Але ж це смішно! Коли я жив у Штатах, у мене був приятель Браян, який любив повторювати: «Хочеш насмішити Бога — то розкажи Йому про свої плани!»

Катрін пирснула. Я зовсім забув про її присутність. Дюбрей сьорбнув ковток бурбону.

— Може, для твого боса це спосіб забути про драму свого життя?

— Про яку ще драму?

— Бачиш, я переконаний, що на чолі підприємств не випадково стоять здебільшого чоловіки, а не жінки. І ті, хто постає проти дискримінації, якої нібито зазнають жінки, помиляються. До того ж фінансисти, у чиїх руках тепер наша економіка, не звертають уваги на стать тих, кого ставлять на чолі компаній, у яких розміщений їхній капітал. Схоже, вони не переймаються цим. Для них важливий тільки результат. Ні, я думаю, тут інше пояснення.

Катрін відірвала очі від зошита й подивилася на Дюбрея.

— Яке ж?

— У жінок є дар небесний, вони знаходяться під заступництвом богів, і їм не треба боротися за всілякі дурниці...

— Ви хочете сказати...

— Ти що, серйозно думаєш, що той, хто здатний створити душу, створити життя, виносити його, а потім подарувати йому весь світ, стане цікавитися тим, як котуються акції?

Створити душу... Якщо вдуматися, це незвичайно... Поява на світ дітей стала вже такою звичайною справою, що ми забули про грандіозність, велич і магію цього вражаючого дійства. Створити душу...

Дюбрей, за своєю звичкою, похитував стакан, милуючись кубиками льоду.

Такі заяви з його вуст мене трохи заспокоїли, бо ж після читання зошита я почувався в небезпеці. Невже людина, яку так захоплює та дивує життя, здатна те життя забрати?

Катрін втупилася в порожнечу, занурившись у свої думки.

— Ми, чоловіки, — знову заговорив Дюбрей, — у глибинах нашої підсвідомості мучимося тим, що не можемо давати і нести із собою життя. Я переконаний, що професійні амбіції, настільки часті в більшості з нас, є наслідком прагнення компенсувати цю прогалину, заповнити порожнечу.

— Ви справді так думаєте?

— Для цього досить вслухатися в офісі в розмови начальства. І знаєш, навіть словниковий запас цих бесід не випадковий. Він, як дзеркало, відображає душу... Вслухайся, вслухайся, і ти почуєш метафори, пов’язані з вагітністю й пологами. Хіба не говорять про важкий проект, що він « народжувався в муках » або що його « довго виношували »? А якщо проект провалився, його оголошують « недоношеним ». Хіба не так? Якщо ж його ніяк не можуть завершити і він вимагає додаткового фінансування, про нього обов’язково скажуть, що його «витягують щипцями» . А про програму, яка спочатку подавала надії і нічим не скінчилася? « Гора народила мишу ». А якщо намічений план близький до завершення? Він, виявляється, « ось-ось вилупиться ». А про ідею, яка втілилася в життя? « Побачила світ »...

Від подиву я втратив дар мови. Я ніколи ні про що подібне не думав і не проводив таких паралелей. Для мене скажена гонитва за владою завжди була результатом змішання агресії та суперництва, характерного саме для чоловіків...

Було цікаво почути такі твердження з вуст Дюбрея, у натурі якого виразно відчувався смак до влади. А чи тверезо він себе оцінював?