Лоран Гунель - Бог завжди подорожує інкогніто

— Ні. Є круасани й тартинки з маслом, — відповів він, не дивлячись на мене.

— Тоді два круасани й каву, будь ласка.

Він пішов, нічого не відповівши.

Я похапцем схопив Monde і теж знайшов коротку інформацію на цю тему, за якою йшла стаття про бюро з працевлаштування та про методи його роботи, з усіма закидами, які йому зазвичай адресують. Libération опублікувала коротку, але яскраву статтю, супроводивши її світлиною нашого офіса й помітним заголовком: «Коли мисливці за головами нас дурять». Parisien підрахував час, згаяний здобувачем, поки той відповідав на всі фейкові запити й вимоги, а також приблизну ціну друку та надсилання резюме. France Soir пояснювала, що між секторами служби зайнятості існує суперництво і що канцелярії потрібно акуратніше поводитися з оголошеннями, бо саме суперництво, вочевидь, змусило Дункера переступити межу. L’Humanité присвятила події цілих півсторінки. На великий світлині був зображений здобувач, який чорним фломастером обводить фальшиві оголошення в газеті, а заголовок великими літерами кричав: «Скандал із фальшивими вакансіями в “Дункер консалтинг”». Стаття викривала непередбачені наслідки безконтрольного лібералізму та їхній згубний вплив на нещасних кандидатів. Безліч безробітних свідчили, що вони взагалі не отримали відповіді на свої численні резюме. Воно й не дивно, зауважує журналіст, адже таких вакансій просто не існувало! Що ж до Canard enchaîné , то вона назвала свій матеріал «Бюро з найму тобі бреше».

Кіоск не торгував провінційною пресою, але я знав, що в Дункера багато офісів у регіонах.

Найважливішим для мене було, що напишуть фінансові видання. Інформацію опублікували всі: від Tribune і Cote Desfossés до Journal des finances . Жодних коментарів з приводу людського фактора, жодних емоцій, але це неважливо. Інформація явно дійшла до керівників. Я підхопився і пішов до офіса. Мені хотілося опинитися там до дев’ятої, щоб на власні очі побачити відкриття торгів на Паризькій біржі і тенденції котувань акцій.

Була за десять дев’ята, а я вже сидів перед комп’ютером і переглядав сайт Echos . Я не знав, вплине чи ні така інформація на котування фірми. Може, про це і мріяти не варто... Нерви мої були натягнуті.

Рівно о дев’ятій на екрані з’явилися цифри курсу акцій «Дункер консалтинг», набрані червоним шрифтом. Вони впали на 1,2 %. Я застиг, не вірячи своїм очам, мене захлеснула божевільна радість, позамежне збудження. Я, Алан Грінмор, вплинув на курс акцій «Дункер консалтинг» на Паризькій біржі! Неймовірно! Нечувано! 1,2 %! Адже це величезна цифра! Приголомшливо!

Згадав свій прогноз у розмові з Фішерманом. Я обіцяв йому 3 % за день. Ясна річ, цифру я взяв зі стелі. Але, схоже, до кінця дня так і буде. Це питання довіри. Для мене зараз це питання було головним. Життєвим. Тепер треба, щоб тенденція закріпилася і посилилася.

Протягом дня я постійно звірявся з курсом акцій. Навіть під час співбесіди я час від часу кидав погляд на екран.

За день тенденція зміцнилася, хоча в середині дня настало певне поліпшення ситуації. До четвертої години курс упав на 2,8 %. Фортуна була на моєму боці.

В ейфорії я вийшов до кімнати відпочинку. Шампанського в автоматах не подавали. В ознаменування першої перемоги я налив собі води Perrier .

Повертаючись до кабінету, я йшов повз засклені офіси й бачив, у який шок увігнало співробітників наше керівництво. Адже всі нелюдські вимоги були нібито продиктовані міркуваннями біржової рентабельності і мотивовані натхненними проектами розвитку. Ну і накрутили! Тепер усі безцільно товчуться в бюро, але ж могли б працювати і віддаватися роботі! Контраст із моїм захоп­леним станом був просто кричущий. І я раптом зрозумів, що не тільки страх перед Дубровським спонукав мене так оскаженіло взятися за його останнє завдання. Віддавшись п’янкій грі, перший тайм якої мені вдалося виграти, я відчув, що в мені заворушилися паростки покликання, місії. Незважаючи на те, що я ризикував утратити все й опинитися на вулиці, мною рухало одне пристрасне бажання: дійти до мети.

Повернувшись після обідньої перерви, Марк Дункер кинув побіжний погляд на екран комп’ютера, щоб звіритися з курсом власних акцій.

— Якого біса? — промовив він уголос сам до себе.

Із сусідньої кімнати пролунав голос Ендрю:

— Пане президенте, щось потрібно?

Дункер залишив запитання поза увагою. Сайт не публікував роз’яснень. Однак тут було щось не те...

— Та що ж відбувається, чорт забирай...