Лоран Гунель - Бог завжди подорожує інкогніто

Ну, припустімо. Юний Франсуа Літтрек наклав на себе руки. Він лікувався у двох психіатрів, і одним із них був Ігор Дубровський. Жак Лакан, із його нездоровою заздрістю Дубровському, зробив усе, щоб винуватим виявився саме той. Анонімно написав убивчу статтю в Monde , прийшов до батьків Літтрека і, маніпулюючи ними, змусив їх написати скаргу. Його виказала маніакальна пристрасть до взуття... Для психіатра — куди вже далі? Віддати колегу під трибунал не вийшло, однак удалося налаштувати проти нього раду медичної спільноти й наполягти на виключенні. Це поклало край кар’єрі молодого лікаря. Може, так воно і було. Чому б і ні... Але якщо Ігор Дубровський дійсно не винен у всьому цьому, як пояснити всі прогалини в його історії, які в ній досі залишаються? Навіщо йому було заманювати тих, хто страждає на депресією, на Ейфелеву вежу, до своїх володінь, своєю статтею про право на самогубство, а потім, останньої миті, їх відловлювати? Щоб легше було ними маніпулювати? Щоб змусити їх укласти угоду? Але з якою метою? Чого він хотів домогтися? І як пояснити записи про мене, зроблені задовго до моєї спроби покласти край життю? І до чого тут Одрі?

Занурений у свої думки, я зовсім не стежив за перебігом чергових понеділкових зборів. Люк Фостері і Ґреґуар Ларше з деякою нервозністю і навіть злістю коментували колонки цифр на екрані відеопроектора. Цифри, цифри... потім пішли криві, потім палички лінійних і кругляшки кругових діаграм... Я був ситий по горло цією балаканиною, позбавленою сенсу. Ті результати мене абсолютно не цікавили. Голоси доходили до мене, немов здалеку, невиразним бурмотінням. Двоє санітарів психлікарні завзято пропонували присутнім психам відзначити галочкою програшні номери в таблиці лото. А ми виявилися настільки слабкі й некомпетентні, нездатні здогадатися, які ж номери потрібні. На екрані нам демонстрували знаряддя покарання: нас відшмагають різками графіків і палицями лінійних діаграм, а потім позбавлять смачненького камамберу схем. А потім... потім різки графіків витягнуться і перетворяться на отруйних змій, палиці лінійних діаграм стануть товстими й важкими, а про камамбер і думати забудьте... Психи аплодували. Вони давно вже стали мазохістами...

Збори скінчилися пізно, і всі порозходилися обідати. Усі, крім мене. Я повернувся до кабінету й дочекався, поки на поверсі нікого не залишиться. Потім узяв із верхньої полиці теку, витягнув два резюме з відмовою, висмикнув із них два аркуші паперу й засунув їх до кишені сорочки.

Вийшовши в коридор, я озирнувся і прислухався. Усе було спокійно. На верхньому майданчику сходів я знову почекав. Нікого. Я безшумно збіг сходами на перший поверх і ще раз зупинився біля виходу. Тиша. У мені заворушився страх, серце забилося частіше. Я підійшов до дверей приміщення, де стояв факс, і увійшов. Діставши з кишені аркуші, я обережно розмістив їх між напрямними апарата: боронь Боже, застрягнуть... Останній погляд у коридор. Нікого. Я розгорнув записник і набрав перший номер. Пальці тремтіли. Апарат пищав від кожного натискання кнопки, і цей звук здавався мені оглушливим. Нарешті я натиснув «Старт», і машина надіслала перший факс.

Знадобилося хвилин зо двадцять, щоб розіслати факси з відомостями про фальшиві вакансії «Дункер консалтинг» до всіх редакцій. До всіх, крім Echos .

Того вечора Ігор Дубровський був сам у величезній вітальні з м’яким освітленням, підібраним так, щоб створювати атмосферу, яка огортала б кожного з присутніх. Він сидів за фортепіано, звуки сонати Рахмані­нова під його сильними і владними пальцями злітали з клавіш, і кришталево чистий звук фортепіано Steinway заповнював простір.

За його спиною хтось рвучко відчинив двері. Не перериваючи гри, він кинув швидкий погляд через плече. Ага, Катрін. Вриватися таким чином було не в її звичках.

— Владі не помилявся! — кинула вона, явно збуджена.

Ігор зняв руки з клавіатури, але останній акорд продовжував вібрувати, підтриманий правою педаллю.

— Владі запевняє, — вела далі вона, — що Алан готується до того, щоб запропонувати свою кандидатуру в якості президента «Дункер консалтинг» на найближчих загальних зборах!

Ігор глитнув. Він очікував на що завгодно, тільки не на таке.

Він зняв ногу з педалі, і звук акорду повільно згас. Запала гнітюча тиша. Катрін, зазвичай спокійна, зараз говорила збуджено, на ходу міряючи кроками вітальню.

— Схоже, він записався на курси красномовства. Але тільки на одне заняття. І ось уже три тижні, як він зустрічається з якимись незрозумілими людьми, мабуть, агітуючи голосувати за себе. Він на шляху до грандіозного провалу, і це буде катастрофа!