Лоран Гунель - Бог завжди подорожує інкогніто

В обідню перерву я знову повернувся до незавершеної операції. Зачинившись у кабінеті, я розіслав до всіх редакцій неспростовні відомості про те, що «Дункер консалтинг» заздалегідь вирішила вдумливо перевірити всі неплатоспроможні підприємства.

***

Щоб вибрати тему тренувальної промови, мені знадобилося три дні. Ясно, що найкраще міркувати про те, що добре знаєш. Отже, вибір такий: або бухгалтерія, знайома з дитинства, або теперішнє ремесло консультанта з найму на роботу. Останній варіант був як мінне поле. Слухачі могли пригадати свої невдалі досліди в цій сфері, оскільки багато через це пройшли, і несвідомо спроектувати на мене свою злість. І тоді на мене чекають не дуже приємні хвилини...

Отже, треба обирати сюжет, пов’язаний із бухгалтерією. Зрештою, хіба не в бухгалтерії знаходять притулок усі боязкі люди? Звісно, навряд чи моє оповідання буде захопливим, але я уникну небезпеки роздратувати слухачів. А раптом хто з них і засне — я відчую себе тільки в іще більшій безпеці.

Виступ я готував довго. Тому, хто схильний до нападів страху, корисно мати перед собою написаний текст, до якого можна час від часу звертатися, щоб не впасти в ступор і болісно не шукати потрібне слово пересохлими губами, стоячи з порожньою головою.

На заняття я прийшов заздалегідь. Мені було легше спостерігати, як люди входять один за одним, ніж одразу опинитися перед заповненою аудиторією. Я мав час оглянутися та приборкати страх, не дати йому взяти мене за горло й цілком заволодіти мною.

Ерік, керівник занять, який записував мене в групу, зустрів мене дуже привітно. Мені відразу стало добре і спокійно. Однак на сцену я поглядав як на ешафот. І дуже здивувався, побачивши мікрофон і звукову апаратуру. Минулого разу, коли я тут був, я не помітив, що зал обладнаний.

Слухачі дедалі прибували. Усі тепло віталися з Еріком і дружньо жартували, немов були знайомі багато років. Це мені сподобалося і навіть вселило деяку впевненість. Однак, якщо тут усі — свої люди, напевно, вони вже набагато перевершують мене в красномовстві.

У призначений час керівник рішуче зачинив двері, що само по собі було дивом у Парижі, де всі вважали за нормальне спізнюватися не менш як на півгодини. Мене заспокоїло те, що всі присутні були не старші від два­дцяти п’яти. Якби вони були вдвічі старші — я почувався би геть незручно...

Ерік піднявся на сцену, узяв мікрофон і постукав по ньому пальцем, перевіряючи, чи є звук. У динаміку теж пролунав стук. Ерік заговорив низьким, приємним, прекрасно поставленим голосом. У своїй справі він був майстер. Він оголосив про початок занять у новому сезоні, який обіцяє бути дуже цікавим, призначив день для внесків і нагадав, що на заняття слід приходити вчасно і, за можливості, їх не пропускати.

— А тепер, — сказав він на завершення, — я маю приємність представити вам нового учасника...

Серце в мене стислося.

Дихай, глибоко, повільно. Розслабся.

— ...який виголосить сьогодні свою першу промову. Алан Грінмор!

Усі дружньо зааплодували. Я піднявся на сцену, а Ерік сів на стілець серед слухачів. Пульс у мене був не менший від ста п’ятдесяти. Усі погляди були спрямовані на мене. Дідько, чому я не можу позбутися цього проклятого страху! Просто кара якась... Я взяв мікрофон у праву руку, а аркуш із написаним текстом у ліву, щоб підглядати, якщо знадобиться.

Який це жах — усвідомлювати, що всі чекають, коли ти почнеш говорити...

— Вітаю всіх...

Голос мій звучав глухо, немов застряг у горлі. Губи тремтіли, а тіло задерев’яніло.

Адже ці люди щойно слухали Еріка, такого впевненого, який так чудово володіє і голосом, і тілом. Я в порівнянні з ним — просто нуль без палички...

— Я хочу поговорити про те, що, на мою думку, ніяк не назвеш запальним або захопливим: про англосаксонську бухгалтерію.

У залі пролунав сміх, а слідом — грім оплесків.

Ого! .. Що відбувається?

Я був вражений...

Я понад годину розшукував гумористичний пасаж в американському стилі, щоб оживити початок промови, але ніяк не очікував на такий успіх. Я відчув, як серце накриває тепла хвиля, і страх наполовину випарувався.

Гаразд, продовжимо... Треба більш виразно вимовляти слова і надати голосу твердості...

— Я чотири роки вивчав цей предмет у Сполучених Штатах, і... е...

Дідько... що ж мені говорити далі? Знову страх. У голові суцільна порожнеча... Але я ж вивчив промову напам’ять! Чортівня, отже, не вивчив... Швидше... аркуш...