Лоран Гунель - Бог завжди подорожує інкогніто

— Коли я приїхав до Франції в пошуках роботи, а по матері я француз...

— ...Консультант однієї великої фірми з найму, яку знають усі, повідомив мені зі щирою посмішкою, що французькі принципи бухгалтерії різко відрізняються від американських і що мій диплом годиться хіба що для сміттєвого кошика.

Знову сміх. Усі дивляться на мене з усмішкою і так дружньо... Я їх обожнюю.

— Він теж сміявся, коли говорив це. Але мені було не до жартів.

Знову вибух реготу й оплески. Я не міг отямитися. З глузду з’їхати: як же здорово змусити аудиторію сміятися! Це надихає, стимулює... Неймовірно. Тепер я розумію, чому деякі перетворюють це на професію.

— І я вирішив з’ясувати, у чому ж відмінність між французькою і англосаксонською бухгалтерією.

Ніякого страху... Мені більше не страшно... Мені добре й легко... Геніально!..

— У Франції норми бухгалтерського обліку диктуються державними службовцями, а в Сполучених Штатах вони беруть початок від незалежних спільнот, які переслідують певні цілі. На їхню думку, бухгалтерія покликана служити інтересам інвесторів, надаючи їм інформацію, якої вони потребують, щоб ухвалювати розумні рішення. Тобто пріоритети абсолютно протилежні французьким...

Я продовжував говорити десять хвилин, майже не заглядаючи у свої записи. Слухачі були явно захоплені темою, причому захоплені від самого початку. Мабуть, мені вдалося привернути їхню увагу й утримати інтерес. Я почувався напрочуд добре, дедалі більше і більше вільно. Я навіть дозволив собі розкіш ходити по сцені й дивитися в зал. Урешті-решт виступати на публіці виявилося заняттям, що надихає та збуджує.

Я завершив виступ під грім оплесків та вітальні вигуки. Кілька людей підвелися, за ними ще, і нарешті підвівся весь зал. Вони влаштували мені овацію стоячи ... Я не міг отямитися! Вони скандували моє ім’я... Я витав у хмарах, в іншому вимірі, я був щасливий...

Ерік піднявся до мене на сцену, продовжуючи аплодувати, і попросив усіх написати свої коментарі. Настала тиша.

За мить він простягнув мені стос складених учетверо аркушів. Я влаштувався в куточку й почав із нетерпінням розгортати їх один за одним. Мені дуже хотілося дізнатися, яких помилок я припустився і що мені порадять слухачі. Щодалі я розгортав аркушики, здивування зростало: усі відгуки були позитивні! Усі як один! Сто відсотків!!! Це неймовірно, нечувано... Я не міг отямитися. Що ж, виявляється, під усіма моїми страхами переховувався талант, природний дар, який тільки й чекав, щоб заявити про себе?

Ерік порадив не слухати інших ораторів, а піти додому, щоб зберегти в пам’яті свій виступ і всі відчуття та спокійно перечитати всі відгуки.

Я попрощався з присутніми й пішов. Мене огорнуло свіже вечірнє повітря. На крилах успіху я піднімався темними сходами, які вели до палацу. На поверхню я виринув, напоєний новими силами, готовий, коли настане день, вийти назустріч долі.

— Серед нас завелася паршива вівця!

— Прошу пана?

Ендрю знову окреслився у дверному отворі.

Дункер штовхнув до нього по столу дві розгорнені газети й відкинувся на спинку крісла з гримасою, яка супроводжувала його за гірших часів.

Ендрю підійшов до столу.

Заголовки Tribune кричали: «“Дункер консалтинг”: за фальшивими вакансіями — фальшиві клієнти?» Figaro : «За вакансіями без вакансій — клієнти без грошей».

— Це недобре для нашого іміджу, — зауважив Ендрю зі своїм різким акцентом.

Погляд Дункера був подібний до пострілу.

— І багато у вас іще в запасі настільки приголомшливих висновків, Ендрю?

Англієць не відповів, тільки злегка зашарівся. Треба було мовчати від самого початку. Коли бос у такому настрої — він весь на нервах і може обернути проти тебе найменше вимовлене слово, що б ти не сказав...

— У стаді завелася паршива вівця, це очевидно! — повторив Дункер. — Акції знову впали...

Підкріпивши свої слова виразним жестом, він повернувся до комп’ютера і нервово затарабанив по клавіатурі.

— Ось вам, будь ласка! Не встигнеш озирнутися... От же ж компанія тупаків... Адже досить, щоб пішла гуляти найдурніша плітка — усі ці недоноски тут же кидаються в паніку і біжать продавати... Боягузи! Ганчірки! Уже мінус два відсотки! Але це тільки квіточки! Хай йому грець...

***

— Ну так... саме так!... Ні, тут ви вже занадто!

— Ви сказали «з усмішкою», я і намалював усмішку...

— Так... з усмішкою, він посміхається!... Прекрасно... мене це переконало. Дуже добре!