Лоран Гунель - Бог завжди подорожує інкогніто

О 15:30 бар’єр у 15 % було перейдено. Я чекав, затамувавши подих.

Ну, давайте, продавайте ж другий пакет!

Хвилини минали, але нічого не відбувалося. Погана ознака. Я чекав, закусивши вудила. 15,3 %. Акції й надалі повільно повзли вниз, але рятівного поштовху, на який я так чекав, досі не було. 15,7 %.

Та, чорт забирай, продавай же!

Зниження невідворотно тривало.

День закрився з історичним результатом: падіння на 16,8 %. Це була величезна, нечувана цифра, але залишався ще найбільший інвестор, і це дуже ускладнювало справу. Об’єднавшись із Марком Дункером, вони могли залишити за собою більшість голосів на загальних зборах. Партія обіцяла бути нелегкою.

Увесь день я провів у крайньому збудженні, окрилений результатами — більш ніж обнадійливими, і раптом усе обірвалося на незавершеній ноті... Механізм заклинило. Безхмарне небо відразу заволокло хмарами. У мене виникло відчуття, що я переміг тільки наполовину і перемога більше скидається на поразку. Весь адреналін разом випарувався, і я почувався втомленим і спустошеним.

Нащо мені тепер переконливий виступ перед акціонерами на загальних зборах? Що це за десятки, навіть сотні голосів, які мені, може, і вдасться роздобути, у порівнянні з важкою артилерією великих інвесторів?

Ендрю витрусив собі на стіл вміст полотняної сумки, яку йому передала дівчина в приймальні. Білі конверти громадилися на червоній оббивці такою ж солідною купкою, як і за попередніх днів. Три конверти впали на підлогу. Ендрю поквапився їх підняти. Він поставив кошик на сміття праворуч від столу, ізсунув піраміду листів ліворуч і, озброївшись ножем для розрізання паперу, підпечатав перший конверт, поклав його перед собою, а потім викинув у кошик. Ту саму процедуру він майстерно виконав із рештою кореспонденції. За півгодини з кабінету шефа долинуло гарчання. Може, той говорив по телефону? Побіжний погляд на екран повідомив, що це не так. Краще піти подивитися, що там таке.

Як зазвичай, він двічі стукнув у двері та ввійшов. Дункер не дав йому часу довідатися, чи не треба чого.

— Панургове стадо!

— Пан...

— Телепні та макаки, кажу тобі! Цей недотепа журналіст лізе не у свою справу, а стадо ідіотів, не даючи собі клопоту подумати, біжить за ним. Вони продають акції, і курс, ясна річ, повзе вниз, і тоді вже інші несуться слідом за ними, не розмірковуючи. Геть не розмірковуючи!

Ендрю знав із досвіду, що під час таких сплесків емоцій у патрона краще взагалі нічого не говорити і дати йому випустити пару. Поки сам не замовкне. І потім, тільки потім, і то не завжди, він знову може стати вихованим джентльменом, яким уміє бути за відповідних обставин.

— І Пупон — такий же баран, як і всі! Уже три дні, як INVENIRA від нас відкололася, і три дні я намагаюся взяти бика за роги, телефоную Пупону, щоб умовити цього бовдура знову викупити акції, поки курс низький. Він, бачте, недоступний! Тобто нібито недоступний. Ганчірка він, мужик без яєць! Та й не дивно, з таким-то ім’ям... І це ж йому недорого обійдеться. Преса погріла руки на наших вигаданих проблемах — і акції на три дні впали. Але в газетярів кишка тонка, я вам кажу, вони скоро видихнуться! І всі їхні випади шеляга ламаного не коштуватимуть!

Ендрю незворушно слухав, хоча терпіти не міг, коли патрон, і без того здатний на мовні надмірності, якщо ситуація виходила в нього з-під контролю, дозволяв собі відверту лайку.

Стоїчно витерпівши монолог і зрозумівши, що гнів ущух, він спробував обережно змінити тему.

— Пане президенте, я вже скликав, на ваше прохання, найближчим часом загальні збори, і...

— Зачекайте ви з вашим зборами, не вони непокоять мене насамперед! Я втратив найбільшого з акціонерів, і курс акцій далекий від того, щоб підвищуватися. Дуже мені треба теревенити про це трьом ледарям, що з’являться, тому що їм більше нічим зайнятися. Можна подумати, це щось змінить. І взагалі, якщо б наші хрінові закони не зобов’язували мене скликати збори, я б їх узагалі скасував.

— Пан має рацію: закон дійсно наказує скликати збори щороку.

— Ах, акціонери, ох, акціонери! Красиве слівце для позначення трьох дідусів, які обробляють свої справи на біржі і сподіваються, що це принесе їм більше доходу, ніж звичайна ощадкаса. Зрештою, на збори не ходить ніхто, крім дурнів, які уявили себе важливими персонами, тому що вони володіють пачками акцій.

— Е... я вважаю, що їх буде набагато більше, ніж ви думаєте, пане президенте. Ми щодня отримуємо дедалі більше підтверджень на наше запрошення на збори. Саме про це я й казав вам позавчора: треба міняти приміщення, тому що зал засідань, який ми орендували в готелі «Лютеція», буде замалий.