Ольга Токарчук - Правік та інші часи

— В тебе вже немає хати. Від неї залишилось румовище.

Відколи люди з Правіка втекли до лісу й оселилися там у землянках, Лихий Чоловік не міг знайти собі місця. Селяни пролазили всюди, в кожен гай, на кожну галявину. Вони копали торф, шукали гриби та горіхи. Відходили трохи за нашвидкуруч закладений табір, аби випорожнитися просто на суничний кущ або на свіжу траву. Теплішими вечорами Лихий чув, як вони злягалися в кущах. Із подивом усвідомлював, як погано будували сховища й скільки часу це в них займало.

Спостерігав за ними тепер цілими днями, а що довше спостерігав, то більше боявся та ненавидів їх. Вони були галасливі й підступні. Безупинно ворушили губами і викидали з себе звуки, позбавлені сенсу, — бо не було то ані плачем, ані криком, ані воркотом задоволення. Їхня мова нічого не означала. Усюди лишали по собі сліди й запахи. Були нахабні й необережні. Коли почалася та ворожа гуркотнеча, а вночі небо забарвилось червоним, вони попадали в паніці та розпачі, не знаючи, куди втікати й де ховатися. Він відчував їхній страх. Смерділи, як той щур, що потрапив у пастку Лихого Чоловіка.

Запахи, що їх оточували, дратували його. Однак були серед них також запахи приємні, хоча й нові: запах печеного м’яса, вареної картоплі, молока, постелі й хутра, запах кави з цикорію, запах попелу та зерен жита. Були також страшні, нетваринні, суто людські запахи: сірого мила, карболки, лугу, паперу, зброї, мастила та сірки.

Лихий Чоловік став якось на узліссі й поглянув на село. Воно було порожнє, холодне, неначе стерво. Деякі хати мали провалені дахи, інші — повибивані вікна. В селі не було ні птахів, ані псів. Нічого. Такий вигляд сподобався Лихому Чоловікові. Оскільки люди пішли до лісу, він пішов до села.

У книжечці «Ignis fatuus, себто Повчальна гра на одного грача» опис Третього Світу починався так:

«Між Землею та Небом існує Вісім Світів. Вони висять нерухомо в просторі, наче перини, що провітрюються.

Третій Світ Бог створив дуже давно. Він почав від морів і вулканів, а закінчив рослинами та тваринами. Та оскільки в творенні немає нічого піднесеного, лише робота й ще раз робота, то Бог стомивсь і втратив до того інтерес. Свіжий світ видався йому нудним. Тварини не розуміли його гармонії, не захоплювалися ним, не складали хвалу Богові. Їли та розмножувалися. Вони не питали Бога, чому той зробив небо блакитним, а воду мокрою. Їжак не дивувався своїм голкам, лев — своїм зубам, птахи не замислювались над своїми крилами.

Такий світ існував дуже довго й смертельно знудив Бога. Тож зійшов Бог на землю й кожну тварину, яку стрів, силоміць наділяв пальцями, руками, обличчям, ніжною шкірою, розумом та здатністю дивуватися — перетворював тварин на людей. Проте тварини зовсім не хотіли бути так перетвореними, бо люди здавалися їм страшними, мов монстри, немов потвори. Тож вони змовились, спіймали Бога і втопили його. І так уже було.

У Третьому Світі немає ні Бога, ні людей».

Міся одягла дві спідниці, два светри, закуталась хусткою. Тихенько, щоб нікого не будити, вибралася з землянки. Ліс приглушував монотонну канонаду далеких гармат. Вона взяла наплічник і вже мала рушити, коли побачила Адельку. Дитина підійшла до мами.

— Я піду з тобою.

Міся розсердилася.

— Вертайся в землянку. Негайно. Я зараз прийду.

Аделька схопилася судомно за мамині спідниці та почала плакати. Міся завагалась, потім повернулася до землянки за кожушком доньки.

Зупинившись на узліссі, вони думали, що побачать Правік. Та Правіка не було. На тлі темного неба не видніла жодна навіть найменша смужка диму, не світився жоден вогник, не гавкав жоден пес. Тільки на заході, десь над Котушувом, клубочились низькі бурі хмари. Міся затремтіла, і їй пригадався якийсь давній сон, у якому достоту так і було. «Сниться, — подумала вона, — буцімто лежу на тапчані в землянці. Я нікуди не пішла. Це мені сниться». А потім подумала, що повинна була заснути ще раніше. Їй здалося, наче вона лежить на своєму двоспальному ліжку, а поруч спить Павел. Немає ніякої війни. Їй сниться дурне страхіття, в якому — німці, росіяни, фронт, ліс і землянки. Це допомогло — Міся перестала боятись і вийшла на Гостинець. Мокра бруківка блищала під черевиками. Тоді прокинулася надія, й Міся подумала, начебто заснула ще раніше. Нібито її знудило монотонне вертіння млинового жорна, і вона заснула на лавці перед млином. Їй кілька років, і вона бачить зараз у дитячому сні доросле життя й війну.