Ольга Токарчук - Правік та інші часи

Отож люди несли кошики до бічного вівтаря Матері Божої Єшкотльовської й чекали на ксьондза з кропилом. Кожен сидів мовчки на лавці, бо костьол у Велику Суботу темний і глухий, наче печера, мов бетонне бомбосховище або склеп замордованого Сина Божого.

Фльорентинка підійшла до бічного вівтаря зі своїм псом, що звався Козел. Поставила кошик поміж решти кошиків. У них була ковбаса, паска, хрін на свята, барвисті писанки та гарно випечений білий хліб. Ах, яка голодна була Фльорентинка, який голодний був її пес.

Фльорентинка подивилася на ікону Матері Божої Єшкотльовської й побачила на її гладенькому обличчі усмішку. Козел обнюхав чийсь кошик і витяг з нього шмат ковбаси.

— Так собі тут висиш, добра Пані, і усміхаєшся, а пси дари твої поїдають, — промовила Фльорентинка напівпошепки. — Часом важко людині зрозуміти пса. Ти, добра Пані, напевно, однаково розумієш і тварину, й людину. Либонь, знаєш навіть думки Місяця…

Фльорентинка зітхнула.

— Йду помолитися до твого чоловіка, а ти попантруй мені пса.

Вона прив’язала собаку до огорожки перед чудотворною іконою між кошиками, прикритими нитчастими серветками.

— Зараз повернусь.

Знайшла собі місце в першому ряді між вишикуваними жінками з Єшкотля. Вони трохи відсунулись од неї й перезирнулися, порозумівшись поміж собою поглядами.

Тим часом до бічного вівтаря Матері Божої Єшкотльовської підійшов церковний сторож, який мав слідкувати за порядком у костьолі. Найперше зауважив якийсь рух, однак його очі довго не могли зібрати докупи того, що побачили. Коли він зрозумів, що це отой великий гидкий і шолудивий пес щойно шурував по кошиках зі свяченим, то захитався від обурення, а в обличчя вдарила кров. Вражений цим святотатством, він кинувся, щоб вигнати нахабну тварину. Схопив шнурок і руками, що тремтіли від обурення, розплутував вузол. І тоді від ікони долинув до нього тихий жіночий голос:

— Не займай пса! Пантрую його Фльорентинці з Правіка.

Рови на фундамент було викопано чітким квадратом. Його сторони відповідали чотирьом сторонам світу.

Міхал, Павел Боський і робітники зводили стіни спочатку з каменю, — це був підмурівок, — а потім — з дерев’яних балок.

Коли зімкнули склепіння погреба, почали говорити про це місце «дім», однак лише як збудували дах і ввінчали його квітами, став він домом насправді. Бо ж дім починає своє буття тоді, коли його стіни замикають собою шмат простору. Цей замкнений простір є душею дому.

Будували дім два роки. Квіти на дах причепили влітку тридцять шостого року. Перед будинком зробили собі фото на згадку.

В домі збудували підвали. В одному з них було двоє вікон, він мав стати житловим приміщенням і літньою кухнею водночас. Другий мав одне вікно — призначили його під комірчину, пральню та зберігання картоплі. Третій не мав вікон узагалі — тут був сховок — про всяк випадок. Міхал під цим третім наказав викопати ще один, четвертий погріб, малий і зимний — на лід і на невідомо що.

Перший поверх був високий, на підмурівках з каменю. Йшли на цей поверх сходами з дерев’яною балюстрадою. Було два входи. Один вів з дороги, через ґанок просто до великого передпокою, з якого можна було перейти до кімнат. Другий вхід провадив через сіни до кухні. Кухня мала велике вікно, а навпроти стояла піч із блакитного кахлю, який у Ташуві вибирала Міся. Піч оздобили мідним окуттям і вішаком. Кухня мала троє дверей: до найбільшої кімнати, під сходи та до комірчини. Перший поверх був кругом приміщень. Якщо б повідчиняти усі двері, можна було б ходити колом.

З передпокою сходи вели на другий поверх, де ще чотири кімнати чекали свого закінчення.

Над усім цим був третій поверх — горище, на яке виходили дерев’яними вузькими сходами. Горище полонило малого Ізидора, бо вікна дивилися на всі чотири сторони світу.

Ззовні дім був обшитий дошкою, викладеною, мов риб’яча луска. Це був задум старого Боського. Старий Боський звів також дах, так само красивий, як і дах дідичевого терема. Перед будинком ріс бузок. Ріс тут тоді, коли будинку ще не було. Тепер відбивався в шибках вікон. Біля бузку поставили лавку. Під бузком зупинялися люди з Правіка й дивувалися дому. Ніхто в околиці не збудував такого палацу. Також приїхав кіньми дідич Попельський і поплескав Павла Боського по спині. Павел запросив його на весілля.

У неділю Міхал поїхав за парафіяльним ксьондзом, аби освятити дім. Ксьондз став на ґанку і роздивлявся схвально.