Умберто Еко - Номер нуль

— А мені подобається ця історія з досьє, — зауважив Сімей. — Нашому видавцеві припаде до смаку те, що він матиме засоби, за допомогою яких зможе контролювати тих, хто його недолюблює, чи тих, кого недолюблює він. Колонно, якщо ваша ласка, зробіть перелік людей, які, можливо, мають стосунок до нашого видавця. Знайдіть якогось студента без копійки у кишені, але з купою академічних заборгованостей, та попрохайте його зробити десяток досьє, й наразі вистачить. Прекрасний початок та ще й за помірну ціну.

— Так діють у світі політики, — мовив Лучиді з виглядом людини, яка знається на тому, як влаштовано світ.

— Ох пані Фрезіє, — гигикнув Сімей, — не треба прибирати такого обуреного вигляду. Чи ви гадаєте, що жовта преса, у якій ви працювали, не збирає досьє? Чи ви особисто не фотографували двійко акторів або асистентку якогось телеведучого з футболістом, які радо тримаються за руки? А для того, щоб їх так зняли й вони не пручалися, ваш начальник хіба не телефонував їм, попереджаючи, що коли погодяться, то газета не розповсюдить більш інтимні подробиці з їхнього життя, може, про те, як кілька років тому дівчину заскочили у будинку розпусти.

Поглянувши на Майю, Лучиді, який, мабуть, був наділений співчуттям, спробував змінити тему розмови.

— Я сьогодні знову приніс новини, які, звісно, добув з власних досьє. 5 червня 90-го року маркіз Алессандро Джеріні [111] Син маркіза Джеріно Джеріні, сенатора Італійського королівства, шляхтича, кавалера Мальтійського ордену. залишив великий статок фондові Джеріні, еклезіастичному закладові, яким керувало Товариство салезіян [112] Римо-католицька чернеча конгрегація Папського права. Опікується дітьми та молоддю з убогих родин. . Ще й дотепер невідомо, що трапилося з тими грошима. Дехто натякає, що салезіяни отримали гроші, але удають, ніби нічого їм не давали, щоб не платити податків. Але більш імовірним видається те, що вони їх ще й донині не отримали, й ходять чутки, що передадуть гроші чи ні — залежить від якогось загадкового посередника, може, адвоката, який, утім, хоче комісійні, які більше скидаються на справжнісінький хабар. А ще є плітки, що ця оборудка в інтересах певних людей всередині товариства салезіянців, отож перед нашими очима відбувається незаконний розподіл краденої здобичі. Наразі це лише чутки, але я спробую розговорити когось іще.

— Спробуйте, спробуйте, — мовив Сімей, — але не створіть сварки між салезіянцями та Ватиканом. Якщо справа вигорить, статтю назвемо «Салезіянці — жертви підступу» і знак питання. Так ми їх не розсердимо.

— А якщо напишемо «Салезіянці в оці циклону?» — спитав Камбрія, як завжди, недоречно.

Я зробив суворе зауваження:

— Я гадав, що ясно висловився. Вислів «в оці циклону» для наших читачів означає «бути у скруті», а у скрутне становище можна втрапити й з власної провини.

— Справді, — мовив Сімей. — Обмежимося тим, що поширимо підозри, але зовсім не уточнюючи. У цій справі є хтось, хто полюбляє ловити рибку у мутній воді, й попри те, що ми гадки не маємо, хто саме, ми його налякаємо. Нам цього доволі. Згодом використаємо або наш видавець використає у слушну мить. Йди, Лучиді, молодець. Я дуже поважаю салезіянців, чесне слово, але вони теж трішки збентежаться, а від цього лиха не буде.

— Даруйте, — несміливо обізвалася Майя, — наш видавець схвалює (або схвалить) таку політику, назвімо її так: «складання досьє та зведення наклепів»? Я це просто так питаю, з цікавості.

— Ми не підзвітні видавцеві у тому, що стосується рішень у нашій журналістській праці, — обурено відповів Сімей. — Командор ніколи й у жодний спосіб не намагався вплинути на мене. Отож — до роботи.

Того дня я ще мав і приватну розмову з Сімеєм. Певна річ, я не забув, чому я тут, і вже накидав на папері чернетку кількох розділів книжки «Завтра: вчора». Я кілька слів написав про редакційні зібрання, які ми проводили, але міняючи всіх ролями, показуючи Сімея людиною, яка ладна спростувати будь-які звинувачення, навіть попри поради колег бути обачним. Я навіть розмірковував: чи не написати в останньому розділі про такого собі прелата, наближеного до салезіянців кардинала Бертоне, який зателефонував йому й запобігливо попрохав не втручатися у злополучну справу з грошима маркіза Джеріні. Або про решту дзвінків, які не таким дружнім тоном застерігали, що не годиться обливати брудом Піо Альберго Тривулціо. Але Сімей відповів їм так само, як Гамфрі Богарт у відомому фільмі: «Це преса, дитинко, й ти з нею нічого не вдієш!» [113] Йдеться про романтичну мелодраму «Касабланка» (1942).