Умберто Еко - Номер нуль

Я збагнув, ніби після прозріння, що курсовій під керівництвом Ді Саміса — торба. Тоді я згадав про професора Феріо, молодшого, який зажив слави завдяки своєму блискучому розумові й який спеціалізувався на романтизмові на його околицях. Але старші товариші мене застерегли, що співкерівником у курсовій буде все одно Ді Саміс, тож мені не варто офіційно звертатися до Феріо, бо Ді Саміс враз дізнається й заприсягнеться ненавидіти мене довіку. Я мусив ходити манівцями, ніби це Феріо особисто мене попросив писати у нього курсову, отже Ді Саміс ображатиметься на нього, а не на мене. Ді Саміс ненавидів Феріо з тої простої причини, що посприяв його посаді на кафедрі. В університеті (та, мабуть, і зараз так само) все відбувається не так, як у нормальному світі, а навпаки: не діти ненавидять батьків, а батьки ненавидять дітей.

Я гадав, що зможу наблизитися до Феріо під час щомісячних зібрань, які Ді Саміс влаштовував у своїй актовій залі і на які приходило чимало його колег, бо професорові вдавалося запрошувати відомих науковців.

Але зазвичай все відбувалося так: враз після зібрання розпочиналися дебати, де головну роль перебирали на себе доценти, потому всі йшли, бо промовця запрошено у ресторацію «Черепаха» — найкращий місцевий заклад, у стилі середини дев’ятнадцятого століття, у якій офіціанти досі були вбрані у фраки. Щоб дістатися з орлиного гнізда у ресторацію, треба було перейти через велику галерею, потім перетнути майдан з багатою історією, завернути за ріг величної будівлі, а тоді ще раз перейти майдан, цього разу невеличкий. Тепер промовець-знаменитість йшов галереєю в оточенні ординарних професорів, за метр від яких слідом ішли позаштатні викладачі, за два метри — асистенти, а на слушній відстані — найсміливіші студенти. Коли діставалися майдану з багатою історією, студенти виривалися на волю, а за рогом величної будівлі застрягали асистенти, позаштатні викладачі перетинали меншенький майдан, але відкланювалися на порозі ресторації, куди заходив лише промовець та ординарна професура.

Таким чином, професор Феріо так і не дізнавсь про моє існування. А я тим часом розчарувався у товаристві й більше не відвідував занять. Перекладав, як незалежний перекладач, утім, маєш братися за те, що дають, тож я взявся перекласти у dolce stil novo [7] Dolce Stil novo («солодкий новий стиль») — важливий рух італійських поетів XIII століття, здебільшого флорентійців. Важливість Dolce Stil novo полягає в тому, що, крім того, що цей стиль фактично був першим проявом літературної традиції в Італії, він облагородив тосканський діалект, який невдовзі став італійською мовою. тритомник про роль, яку зіграв Фрідріх Ліст у створенні Zollverein — Німецького митного союзу. Тому цілком зрозуміло, чому я тоді перестав перекладати з німецької, але вже пізно було повертатися в університет.

Біда в тім, що цього ти не розумієш: і надалі живеш з переконанням, що одного дня доздаєш усі іспити й отримаєш свій диплом. А коли живеш, плекаючи нездійсненні сподівання, то ти вже невдаха. Коли ж нарешті збагнеш, то змиряєшся.

Спочатку я почав учителювати: знайшов місце в одній родині, при одному німецькому хлопчикові, котрий був надто дурний, щоб ходити до школи у Енгадіні. Пречудовий клімат, самота, у якій можна було жити, тож я протримався цілий рік, адже платили дуже незле. Згодом матір хлопчика, якось затиснувши мене у коридорі, натякнула, що не проти підкоритися мені. У неї випиналася щелепа й над губою були ніби вусики, тому я гречно вклонився їй, мовляв, я іншої думки. За три дні мене звільнили: бо хлопчина буцімто не виявив успіхів у німецькій.

Я животів письмацькою працею. Міркував над тим, щоб писати для газет, але знайшов вакансії лише у кількох місцевих газетах — для написання критичних статей на провінційні театральні спектаклі чи на вистави мандрівного театру. Ще встиг за копійки нашкрябати рецензії на аванспектаклі, підглядаючи за лаштунками за балеринами, перевдягненими у морячок. Я тинявся за ними у кав’ярню-молочну, на вечерю з кавою латте, а якщо за душею ще якась копійка була, то ще й на яєчню з маслом. Там у мене трапились перші сексуальні стосунки зі співачкою — в обмін на простеньку нотаточку для газети у Салуццо, але їй і того було вдосталь.

Я не мав пристановиська, мешкав у різних містах (я приїхав у Мілан лише тому, що Сімей мене кликав), займався коректурою щонайменше для трьох видавництв (університетських, але їх очолювали поважні редактори), для одного з них я рецензував статті для енциклопедії (я мав перевіряти дати, назви творів тощо). Робив усе те, що колись Паоло Вілладжіо [8] Паоло Вілладжіо (нар. 1932 р. у Генуї) — відомий італійський актор, письменник та режисер. назвав страхітливою культурою. Невдахи-самоуки завжди мають більший обшир знань, ніж успішні, адже щоб стати успішним, треба вивчити щось одне, а не марнувати час на те, щоб вивчити все. Отож втіха бути ерудитом залишається для невдах. Що більше знаєш, то більше відхиляється від правильної течії твоє життя.