Сергій Гридін - Незрозумілі

— Не мели дурниць! — спалахнув батько. — Якщо ти здуру з другого поверху стрибнув і в’язи скрутив — одне, а якщо намагався захистити когось — інше. У бійці, як у війні, характер чоловіка проявляється. Тоді стає зрозуміло, боягуз він чи має волю і може володіти собою. Виручить товариша чи панічно тікатиме від небезпеки, наклавши у штани, — на цьому слові батько залишив Сашка наодинці з його думками.

Може, й правий тато. Як би себе зараз почував Сашко, якби не кинувся відтягувати Бадія від Ромки? Тоді б точно Романич у його бік навіть не глянув. І біс із ними, синцями. За тиждень і сліду не залишиться, зате ж не дрейфонув, поліз проти Качка. Але що робити з роликом в інтернеті? Хоч би Орися його не побачила — соромно ж як! Натовкли пику, ще й виставили на посміховисько. От Бараніні, режисер чортів.

Раптом згадав про домовленість із Ромкою — він же чекає. Скочив з місця, глянув на годинник, що тихо цокав на стіні. Полегшено видихнув. Час ще є.

До кухні заглянув тато.

— Ти тут до ранку будеш чи що? Ходімо якийсь фільм подивимось разом.

— Тату, я до Ромки збігаю. Нам дещо обговорити треба, — підняв очі на батька Головко-молодший.

— Сподіваюсь, ви не збираєтеся домовлятися, як викрасти зброю з військової частини і вчинити помсту своїм кривдникам? — спитав жартома.

— За це можеш бути спокійний, — запевнив Сашко. — Дещо важливіше є.

— Тільки до одинадцятої щоб був удома. І мобільник не вимикай. До речі, забув спитати: як там подарунок дівчині — презентував? — довірливо поглянув у бік Сашка.

— Ще ні, якраз із цього приводу хочу з Ромкою порадитися, — відчуваючи, як червоніє, відповів Сашко.

Він шаснув до своєї кімнати, швидко вдягнувся, не слухаючи, що там казала услід мама, вискочив у коридор. Збіг по східцях і опинився на вулиці.

Пересмикнув плечима — повітря різко стало холодним. Замрячив дощ. Прохолодна вологість пробиралася під легеньку куртку, змушувала щулитись і йти швидше. Узяв мобільний, знайшов абонента «Романич» і натиснув виклик. Дочекався, доки той відіб’є дзвінок, заклавши руки до кишень, поспішив до Ромчиного будинку. За хвилин двадцять натискав кнопку дзвінка, зупинившись перед металевими дверима.

— Привіт! — за мить відчинив Мельник. Сашко не втримався і тихо засміявся, намагаючись не розтягувати губи. Романич був замотаний хусткою, з-під неї стирчало на вилицях зеленувате листя. На носі чиясь турботлива рука наліпила шматок пластиру, з-під якого виглядали бинт і теж шматок схожого на капустяний листка.

— Ги-ги, це що таке? — тикнув пальцем у пов’язку Головко.

— Обрегочешся, — насупив брови, вимазані йодом, Ромка. — Це мама народними методами мене лікує, — пояснив він. — Проходь давай, чого стоїш? — відступив убік, пропускаючи до квартири гостя.

Намагаючись не привертати до себе увагу батьків, хлопці тихенько зачинилися в кімнаті Романича. Тут був сильний запах хвої та ще якоїсь, невідомої Сашкові, рослини.

— Фу! Ти що, вже ялинку десь під ліжком до Нового року приготував? — озирнувся Сашко, шукаючи джерело стійкого аромату, який забивав дух.

— Та ні, я ж кажу: народні методи, — кивнув на полицю Ромка. Там тихо потріскувала аромалампа, поширюючи по кімнаті запахи.

— Гаси, а то від таких методів ще більше дах поїде, — зачмихав Сашко. Мельник мовчки задмухав свічку, яка підігрівала ефірну олію, перевів у режим провітрювання пластикове вікно. Дихати стало легше.

— Що робити будемо? — запитав Ромка, сідаючи на стілець перед столом, на якому був увімкнений ноутбук. — Відео вже майже дві тисячі переглядів має. А тільки день минув, — кивнув на екран.

— Видалити зможемо? — поцікавився Саня.

— Як? Я вже в «неті» дві години шарюсь. Чужі ролики так просто не видалиш, — приречено махнув рукою Мельник.

— Дай-но, майстер присяде, — зіштовхнув Мельника зі стільця Сашко. Ромка голосно зашипів.

— Ти що витворяєш! У мене ребра болять так, ніби по них слон пройшовся, — покрутив пальцем біля скроні Романич.

— Тьху ти, вибач, зовсім забув. Задивився на твій прикид, — виправдовувався Сашко. — Так ось що ти видивляєшся? — повернувся до екрана ноутбука. — «Як привернути до себе увагу дівчини», — прочитав назву статті, яку, судячи з усього, вивчав Мельник. Той зашарівся навіть під хусткою.

— Та так... — забігали очі в Романича. — Для тебе шукаю, — нарешті знайшов, як викрутитися. — Бачу, що у вас з Ориською щось не складається, — підняв погляд на друга.

— О, за це респект і уважуха! — підняв стиснутий кулак Сашко, зробивши вигляд, що повірив. — Ну і що ж ти там вичитав? — спитав, тамуючи посмішку.