Сергій Гридін - Незрозумілі

— Привіт, Голова! — неждано ляснув хтось його по плечах. Санько повернувся. На нього зверхньо дивився Вовка Бадій. — Чекаєш «наречену»? А вона тим часом зі Спицею теє... — вишкірив зуби.

— Хто? — не второпав Сашко. — Коли? — вдарило по мізках підозрою.

— Катька Змієвська, — зловтішаючись, відрізав Качок. — Дзвонила мені вчора ввечері. Їй матінка таки-и-ий «армагедон» впарила, — розвів руками.

— А-а-а, — полегшено протягнув Сашко. До біса ту Змієвську. Через неї і так проблем по вуха.

— А ти шо за віник приволік? — висмикнув одну пелюстку з квітки Бадій. — Це ті квіти, з яких прокладки роблять? — додав насмішкувато.

— Які прокладки? — не зрозумів Сашко.

— «Котекс», ги-ги! — зареготав Качок. — Реклами не бачив? — вирвав ще кілька пелюсток, дмухнув, розвіюючи їх у повітрі. — «Нові прокладки „Котекс” всотують вологу відмінно! Навіть у дуже критичні дні!» — артистично продублював рекламу Бадій. — Ну добре, чергуй. Ти обов’язково повернеш своє кохання, — ніби знущаючись, сказав і неквапом побрів до школи.

Сашко подивився на букет уже зовсім іншими очима. Справді, абсолютно така сама гербера червоніє на упаковці жіночих прокладок. Не раз бачив, коли мама забувала їх у туалеті. І треба ж бути таким йолопом: вибирав-вибирав і... Як таке можна дарувати Орисі? Вона ж букет і до рук не візьме, а якщо візьме, то до класу точно не зможе з ним зайти — засміють! Бадій перший почне цитатами із реклами сипати.

Сашко відчув, як пітніють руки. Набридливий запах гербер почав нестерпно мучити його, навіть викликати відразу. Озирнувся і впевнився, що за ним ніхто не стежить, пожбурив букет за шкільний паркан. Підхоплений уранішнім вітерцем, романтичний подарунок, якому не судилося стати символом примирення, зачепився целофановою обгорткою за шпичак на огорожі й повис, втрачаючи зламані квітки, які одна за одною сповзали до землі.

ашко гіркотно зітхнув, кинув прощальний погляд на букет і попрямував до школи, проклинаючи свій недалекий розум і хитрооку квіткарку, яка над ним позбиткувалася. Ех, напевне, ніхто не хоче ті квітки в неї купувати, от і знайшла лоха малолітнього.

У клас зайшов майже перед самісіньким дзвоником. Порожнє місце поруч за партою нагадувало про розірвання дипломатичних відносин з Ромкою. Допікав запах отих гербер, що залишився на руках. Витер їх об джинси, ще раз понюхав і пересвідчився, що той запах ще довго переслідуватиме його. День знову не заладився.

— Доброго ранку! — зайшла до класу після дзвоника біологічка Світлана Михайлівна. — Сподіваюся, сьогодні вже всі є, і вчорашні сюрпризи не повторяться, — багатозначно глянула у бік учнів.

— Змії немає, — рвучко повідомив Бадій. — їй вчора матінка зачіску трішки зіпсувала, вона сьогодні волосся реанімує, — заіржав.

— Втрачаємо кращих людей, — доєднався до розмови Женька Цимбалюк. — Дивись, за кілька місяців у декрет збереться, а там доведеться й татка із синочком вітати, — багатозначно глипнув на Головка.

Баранець з Бандюком змовницьки загигикали, дівчата перешіптувалися про щось, відоме тільки їм. Сашко відчув, як підлога вислизає з-під ніг. Він ладен був провалитись у будь-яку прірву, щоб тільки не бути цієї миті в класі, не чути отруйних підколів і не бачити ображену, як йому здавалося, потилицю Орисі.

...Останніми днями йому снився сон. Ніби виходить він на вулицю — ранок, сонечко бавиться, невгамовні перехожі поспішають у своїх справах, і в якийсь момент він починає розуміти, що на ньому зовсім немає одягу. Просто голий-голісінький! І нічого не вдіяти. Доводиться руками незграбно прикривати місця, які всі нормальні люди ховають під одягом. Перехожі здивовано позирають у його бік — хто обурюється, хто глузливо сміється, а він нічого вдіяти не в силі...

Рятувало в таких випадках прокидання зі сну, після якого відчуття сорому-страху вивітрювалося ще довго. У ці хвилини з ним відбувалося майже те саме, але вже насправді, тому прокинутись або сховатись, як равлику у своїй хатці, було неможливо.

— Розмови припиніть! Ми ще до тієї теми не дійшли, — перервала гомін у класі Светочка.

— А дійдемо? — хмикнув Качок. — І практика буде? — зухвало втупився на біологічку.

— Обов’язково, — не вибила її з рівноваги провокація. — Підростете, одружитесь — тоді й попрактикуете.

— Ви відстали від життя, — не вгавав Вовка. — У нас вже дехто з п’ятого класу та-а-аку практику має... — протягнув він. — А хто не має — ласкаво просимо до нас, фахівців у цій справі. Допоможемо розпочати доросле життя, — повернувся до Орисі.