Сергій Гридін - Незрозумілі

Сашко мимоволі напружився, але Орися тільки знизала плечима на те і промовчала. Бадій знову зосередився на біологічці.

— А ви, Світлано Михайлівно, у скільки років своє перше пізнали? — випалив нахабно.

Клас умить упав у тремку тишу. Кілька десятків пар очей не зводили погляд з учительки. Светочка густо почервоніла, щось пробувала відповісти, закашлялась і кинулася наливати у склянку застояну воду, не знати коли набрану у дволітрову пляшку з-під мінеральної води. Нею іноді, якщо комусь спаде на думку, чергові поливали квіти.

— Заткни рота, придурку! — зненацька розірвало тишу. Всі автоматом повернулися туди, звідки вистрибнула фраза. Ромка Мельник з передостанньої парти, куди перебрався після конфлікту з Головком, прицільно дивився на Качка, зосереджено примруживши очі, ніби ковбой з американського вестерну.

— Це ти кому сказав? — підвівся з місця Вовка. — Зовсім мізки втратив? — рвонув до Романича. Клас знову завмер.

— Бадій, сядь, будь ласка, на своє місце! Якщо ще не збагнув — у нас зараз урок, — твердо, вже заспокоївшись, сказала вчителька.

Хтозна, що вплинуло на Вовку: її спокійний голос чи небажання псувати собі настрій і з’ясовувати стосунки, але Качок зиркнув на Ромку, провів долонею по шиї, наче стинаючи голову, тикнув у Мельника вказівним пальцем і мовчки повернувся на своє місце.

— Пісець Романичу! — наскільки можливо було, голосно прошепотів Олег Бадюк.

— Зжере його Качок, — підтримала Олена Глинська.

— Тиша! У нас таки урок, — нагадала біологічка. Вона для чогось понюхала склянку з-під води, витерла хустинкою губи і почала щось розповідати, одночасно малюючи схеми на дошці.

— А тебе, козел, я чекаю біля турніків після уроку, — ще раз повернувся до Мельника і прошипів Бадій, який сидів ближче до вчителя як особа неблагонадійна, що потребує пильного контролю.

— Не сумуй, кицю, обов’язково зустрінемося, — не залишився в боргу Ромка. Качок показав йому середній палець правої руки і відвернувся, концентруючись на привабливій фігурі Світлани Михайлівни.

Сашко намагався зібрати до купи думки. Нариватись на скандал з Бадієм — рівноцінно самогубству. Хто наважувався на це, у кращому разі відбувався розквашеним носом, а бувало, що зламаними щелепами або руками. Як Вовка з такими «заслугами» досі ходив на волі, а не сидів у колонії? Навіть якщо хтось і писав заяви до ментовки на нього, свідки відмовлялися від своїх слів. Ходила інформація, що його брат пов’язаний чи то з бандитами, чи з крутими політиками (що, напевне, одне й те саме). Він і гасив усі Вовчині проблеми.

Місце біля турніків було не тим, куди запрошують пожартувати. Фактично, і турніків там уже не було — так, кілька металевих стовпів з обдертою фарбою і дві товсті паралельні різнорівневі труби, закопані в землю. Колись там хлопці качали прес, а тепер на них просто сиділи. Все інше обладнання для занять фізкультурою перенесли на новий огороджений і захищений замками майданчик, а колишній «рай» для фізкультурників можна було використовувати хіба що для різних розбірок і перекурів між уроками. Саме туди і покликав Ромку Бадій.

Головко озирнувся. Романич виглядав так, ніби нічого не сталося. Ніби і не збирається він зустрічатись після уроку з кулаками Бадія. Несподівано Ромка перехопив Сашків погляд, презирливо посміхнувся, відвернувся і вдав, що страшенно цікавиться тим, що відбувається на уроці. Але Головко, який все ж не один день знав Романича, помітив, як дрібно тремтять у того руки...

Дзвоник пролунав різко, хоч і очікувано. Як тільки Светочка пішла з класу, почався неабиякий гамір. Перерва була маленькою, тому всі хотіли встигнути побачити видовище і поспішали зайняти найкращі місця в «глядацькій залі».

— Ти, чмо болотне, давай вали скоріше! — Бадій схопив Ромку за руку і підштовхнув до виходу.

— Граблі забери, бройлер перекачаний! — вивільнився Мельник і неквапом вийшов із класу. Бадій, закипівши, як забутий на плиті чайник, поспішив услід.

Сашко теж схопився зі свого місця і майже побіг за ними.

У дворі школи вже зібрався чималий натовп. Тут були не тільки представники їхнього класу. Судячи з усього, хтось устиг про все розголосити багатьом, і спостерігати «бій без правил» поприходили й інші школярі.

Бадій стягнув із себе футболку, кинув її Цимбалюку, який стояв неподалік.

— Потримай, а то знову кров’якою замажу, — коротко рубанув. Його м’язи напружинились, наче змії, що зачаїлись перед нападом. — Де ти там, придурку? — покликав він Мельника. — За кого вступаєшся? Та у неї вже мужиків було більше, ніж тарганів у нас у їдальні. Мені братан розповідав, що з малолетства наша Светочка хлопчиків любить. Тільки лінивий з нею не... — не встиг договорити своє Бадій, як Мельник несподівано підскочив до нього і з глухим хеканням, наче дрова колов, вдарив у щелепу.