Джон Грін - Паперові міста

— Буде зроблено.

Виявляється, камуфляжні штани представлені не у всіх розмірах. Є тільки середній і великий. Я хапаю середні плюс велику рожеву футболку з написом: «НАЙКРАЩА БАБУСЯ НА СВІТІ». І ще три пляшки «Bluefin».

Коли Лейсі виходить з туалету, я віддаю все це їй, а сам іду в жіночу кабінку, бо Радар ще не вийшов. Раніше я в жіночій кабінці на заправці, здається, не бував.

Відмінності:

Немає автомата з презервативами.

Стіни менше пописані.

Немає пісуара.

Смердить приблизно так само, і це трохи розчаровує. Коли я виходжу, Лейсі розплачується, Бен сигналить, і я, трохи загаявшись, біжу до машини.

— Ми втратили хвилину, — повідомляє Бен; він сидить попереду на пасажирському сидінні. Лейсі звертає на дорогу, яка вливається в шосе.

— Пробачте, — каже Радар; він сидить позаду, поруч зі мною, і, звиваючись, вдягає штани під мантією. — Але добре те, що у мене тепер є штани. І нова футболка. Де вона, К.?

Лейсі віддає йому пакет.

— Дуже смішно, — він скидає мантію і натягує замість неї «бабусину» футболку.

Бен тим часом стогне, що йому ніхто штанів не купив. І каже, що у нього свербить дупа. І що він подумав ще раз і вирішив, що йому все ж таки треба в туалет.

Ми доїжджаємо до ділянки, де ремонтується дорога. Траса звужується до однієї-єдиної смуги, і ми впираємося в трактор з причепом, який іде на допустимій для ремонтованої ділянки швидкості тридцять п’ять миль за годину. Лейсі як водій ідеально пасує для такої ситуації. Я гамселив би кулаками по керму, а вона мирно розмовляє з Беном, коли ж це обертається і каже:

— К., мені потрібно в туалет, все одно ми через цього тягача гаємо час…

Я мовчки киваю. Я її не звинувачую. Я б давно вже зупинив авто, якби не міг відлити у пляшку. А вона просто героїня — стільки триматися.

Лейсі під’їжджає до цілодобової заправки, і я виходжу, щоб розім’яти затерплі ноги. Коли вона вертається, я сиджу за кермом. Я і сам не зрозумів, як там опинився, чому сів туди замість Лейсі. Вона підходить до водійських дверцят і бачить мене; вікно відчинене, і я кажу:

— Я можу повести.

Все-таки це моє авто і моя місія.

— Справді? Ти певен?

— Ага, ага, я зможу їхати.

Лейсі рвучко відсуває двері й укладається на першому ряду сидінь.

2:40. Лейсі спить. Радар спить. Я веду авто. Дорога порожня. Навіть водії вантажівок майже всі полягали спати. Фари зустрічної машини я бачу лише раз на кілька хвилин. Бен не дає мені заснути, він сидить поруч, ми балакаємо. Про Марго.

— Ти думав про те, як ми це Аґлое взагалі розшукаємо? — запитує він.

— Е-е-е, я приблизно уявляю, де це перехрестя. І там нічого немає, тільки перехрестя.

— І вона там сидить у своїй машині, підперши рукою підборіддя, і чекає на тебе?

— Це полегшило б моє завдання, — відповідаю я.

— Братан, мушу зізнатися, я трохи занепокоєний, бо… ну, якщо все вийде не так, як ти запланував… ти будеш серйозно розчарований.

— Я просто хочу її знайти, — кажу я, бо так воно і є. Я хочу, щоб Марго, жива і неушкоджена, нарешті знайшлася. Клубочок потроху розмотується. А решта — то другорядне.

— Так, але… я не знаю, — не вгамовується Бен. Я відчуваю, що він дивиться на мене поглядом Серйозного Бена. — Ти просто… пам’ятай, що іноді людина може виявитися насправді зовсім не такою, якою ти її уявляв. Ну, ось я, наприклад, завжди думав, що Лейсі гаряча, неймовірна, крута, а тепер, коли ми разом… сприйняття змінилося. Людина стає інша, коли відчуваєш її запах, коли бачиш її зблизька, розумієш?

— Це я знаю, — кажу я. Я вже усвідомив, як довго плекав про Марго облудні ілюзії.

— Я просто до того, що раніше захоплюватися Лейсі було просто. Здалеку легко відчувати симпатію. Та коли вона перестає бути чимось таким недосяжним і перетворюється, як це сказати, на звичайну дівчину з дивними смаками в їжі, частенько буває не в дусі й любить тобою командувати, тоді вже доводиться кохати зовсім іншу людину.

Я відчуваю, як у мене спалахують щоки.

— Ти хочеш сказати, що насправді Марго мені не подобається? Після всього… я вже дванадцять годин сиджу в цім авті, а ти думаєш, що вона мені навіть не подобається, тому що я не… — я замовкаю. — Гадаєш, той факт, що в тебе є дівчина, підносить тебе наді мною і дає право читати лекції? Невже ти такий…

Я змушений стулити рота, тому що на межі світла фар і темряви бачу таке, що може нас усіх спровадити на той світ.