Джон Грін - Паперові міста

Праворуч сходить сонце. Кров зі щоки досі цебенить. Зате прапор Конфедерації уже прилип до рани, його можна більше не тримати.

Ріденький рядок дубів затуляє кукурудзяні поля, які тягнуться до самого обрію. Змінюється пейзаж, але все інше залишається незмінним. Ці великі траси об’єднують країну: скрізь «Макдональдси», «British Petroleum», забігайлівки «Wendy’s». Я розумію, що повинен би ненавидіти дорогу за це і ностальгувати за минулими безтурботними днями, коли кожен куточок мав свій неповторний колорит, — але дідько з ним! Мені подобається. Подобається стабільність. Мені приємно, що я вже п’ятнадцять годин їду, а тут все, як удома. Лейсі пристібає мене на задньому сидінні двома пасками безпеки. «Тобі слід відпочити, — каже вона. — Стільки всього сталося». Дивно, що ніхто ще не звинуватив мене в тому, що я був недостатньо вигадливий у битві з коровою.

Поринаючи в сон, я чую, як друзі жартують, — слів розібрати вже не можу, тільки інтонації, звуки, дружні кепкування. Мені подобається слухати, лежачи ззаду. Я вирішую: навіть якщо ми Марго не знайдемо, то просто поїдемо кататися в гори Катскілл, де будемо лежати у траві, балакати і жартувати. Може, тому, що я тепер знову знаю напевно: Марго жива, — навіть якщо доказів не отримаю. Я майже уявляю, що зможу бути щасливим без неї, зможу її відпустити, я відчуваю, що ми з нею все одно пов’язані корінням, навіть якщо я більше в житті не побачу листя її трави.

Я сплю.

Я сплю.

Я сплю.

Коли я прокидаюся, Радар з Беном голосно сперечаються, як назвати моє авто. Бен хоче прозвати його «Мухаммед Алі», бо воно зовсім як Мухаммед Алі: якщо його вдарити, він теж не зупиниться, як і мій мінівен. А Радар вважає, що іменем історичних осіб машину називати не можна. Каже, що треба назвати її Лерлін, бо йому подобається, як це звучить.

— Ти хочеш назвати її Лерлін? — перепитує Бен, і голос його дзвенить від жаху. — Хіба ця сердешна колимага ще недостатньо натерпілася?

Я відстібаю один з пасків і сідаю. Лейсі обертається до мене.

— Доброго ранку, — каже вона. — Ласкаво просимо у великий і чудовий штат Нью-Йорк.

— Котра година?

— Дев’ята сорок дві…— Лейсі зібрала коси в хвостик, стирчать лише короткі пасма. — Ти як? — запитує вона.

— Мені страшно, — відповідаю я.

Лейсі всміхається до мене і киває:

— Ага, мені теж. Таке відчуття, ніби варіантів розвитку подій так багато, що до всіх не підготуєшся.

— Ага, — погоджуюсь я.

— Сподіваюся, ми з тобою і влітку будемо дружити, — каже вона. І чомусь мені від цього стає легше. Ніколи не вгадаєш, від чого стане легше.

Тепер Радар наполягає, що авто треба назвати Сірою Гускою. Я злегка нахиляюся вперед, щоб усі почули, і кажу:

— Дрейдел [21] 3 їдишу וײװ — чотиригранна дзиґа з чотирма літерами по боках, якою граються на свято Ханука. . Що дужче закрутиш, то кращий результат.

Бен киває. Радар обертається:

— Гадаю, ти тут офіційний пойменовувач.

Я сиджу в першій спальні разом з Лейсі. За кермом Бен. Радар за штурмана. Третю зупинку я проспав, але друзі взяли там мапу штату. Аґлое на ній немає, але на північ від Роско всього п’ять-шість перехресть. Я завжди думав, що Нью-Йорк — це нескінченний мегаполіс, але тут тільки зелені пагорби, на які моєму мінівену доводиться героїчно видиратися. Бесіда стихає, Бен тягнеться до ручки приймача, я вигукую:

— Метафізична версія «Я виявив»!

— Я виявив, — починає Бен, — дещо таке, що мені дуже подобається.

— А, знаю, — відповідає Радар, — це присмак яєць.

— Ні.

— Присмак прутнів? — припускаю я.

— Ні, бовдуре! — каже Бен.

— Гм… — Радар спантеличений. — Може, тоді запах яєць?

— Фактура яєць? — запитую я.

— Та годі, йолопи, воно взагалі не пов’язане з геніталіями. Лейс?

— Е-е-е… те, що ти врятував життя трьох людей?

— Ні. По-моєму, люди, у вас уже фантазія вичерпалася.

— Ну гаразд. І що ж це?

— Лейсі,— повідомляє Бен, і я помічаю, що він дивиться на неї в дзеркало заднього огляду.

— Бовдуре, — кажу я, — ми ж у метафізичне граємося. Це має бути щось невидиме.

— Воно і є невидиме, — заперечує він. — Мені дуже подобається Лейсі, яка вона всередині.

— Фу, гидота! — каже Радар, а от Лейсі відстібає пасок, нахиляється до Бена і шепоче йому щось на вухо. Бен червоніє.