Джон Грін - Паперові міста

— Слава Богу, відкручується, — радіє Бен, затискає металеву кришечку мантією і відкриває пляшку. Тоді опускає вікно, і я бачу в бічне дзеркало, як з вікна летить пиво і розбризкується по трасі. Тоді Бен примудряється пхнути пляшку під мантію, мало не продемонструвавши нам найбільші яйця на світі, а ми мовчки чекаємо — дивитися на нього нам гидко.

— Невже не можна потерпіти? — зронює Лейсі, і в ту саму мить лунає цей звук. Я його раніше жодного разу не чув, але все одно впізнаю: сеча вдаряється у дно пляшки. Цей звук схожий на музику. Нудотну і дуже швидку музику. Я кидаю погляд на Бена — і бачу блаженство в його очах. Він усміхається, дивлячись у нікуди.

— Що довше тримаєшся, то краще потім, — повідомляє він.

За хвилю дзвінке дзюрчання сечі по склу заступає гучний шепіт сечі, що ллється в сечу. Потім усмішка зникає з обличчя Бена.

— Братан, мені, здається, потрібна ще одна пляшка, — раптом заявляє він.

— Ще одну, ВЖЕ! — кричу я.

— Даю ще одну пляшку! — Радар миттю перегинається через спинку сидіння, пірнає з головою в кулер і вихоплює з-під льоду ще одне пиво. Зриває кришечку голіруч, прочиняє вікно ззаду і виливає пиво крізь шпарину. Потім кидається вперед і простягає пляшку Бенові, а у бідолахи вже очі бігають від жаху.

— Е-е-е, поміняти їх буде, е-е-е, непросто, — повідомляє він. Під мантією відбувається якась тривала метушня, я намагаюся навіть не думати про те, що саме там коїться, і раптом звідти з’являється пляшка з-під світлого «Міллера» із сечею (на вигляд страшенно схожою на світлий «Міллер»), Бен ставить повну пляшку в підстаканник, бере у Радара нову і полегшено зітхає.

Всім іншим у цей час залишається лише споглядати сечу в підстаканнику. Дорога досить рівна, але сам мінівен все ж таки труситься, тож вона там бовтається біля самісінької шийки.

— Бене, якщо твоя сеча опиниться в моїй новенькій машині, я відріжу тобі яйця.

Не перестаючи сцяти, він з усмішкою дивиться на мене.

— Старий, де ти такого великого ножа знайдеш?

Нарешті я чую, як потік слабшає. Закінчивши, Бен швидко викидає другу пляшку у вікно, за нею летить і перша.

Лейсі робить гримасу, наче її зараз виверне, хоч, може, й справді виверне. Радар каже:

— Боже, ти що, сьогодні зранку вісімнадцять галонів води видудлив?

Але Бен просто світиться. Тріумфально піднісши кулаки, він кричить:

— Ні краплі на сидіння! Я Бен Старлінг! Перший кларнет шкільного марш-оркестру. Рекордсмен пивостояння. Чемпіон зі сцяння в машині. Я струсонув цілий світ! Я найкращий!

За тридцять п’ять хвилин, наприкінці третьої години нашої подорожі, він тихенько запитує:

— Коли у нас зупинка?

— Якщо К. не зменшуватиме швидкість, то за годину і три хвилини, — відповідає Радар.

— О’кей, — каже Бен. — О’кей. Добре. А то мені в туалет треба.

Вперше за сьогодні Лейсі питає:

— Ми ще не доїхали?

Ми регочемо. Але ми вже у Джорджії, а я вже полюбив цей штат, хоч і з одної-єдиної причини: тут обмеження швидкості сімдесят миль за годину, тому я можу додати ходу до сімдесяти сімох. У всьому іншому Джорджія дуже нагадує Флориду.

З годину ми готуємося до першої зупинки. Вона дуже важлива, тому що я дуже-дуже-дуже-дуже хочу їсти й пити. З якоїсь причини від розмов про те, чого ми накупимо на заправці, стає легше. Лейсі складає перелік покупок для кожного з нас — дрібним почерком на звороті чеків, які знайшлися в її сумочці. Бена вона змушує вистромитися з вікна і подивитися, з якого боку у нас отвір для заливання бензину. Нас вона змушує напам’ять вивчити перелік покупок і влаштовує перевірку. Ми кілька разів повторюємо план відвідування заправки, адже зупинка має бути ідеально підготовлена, як на автоперегонах.

— Ще раз, — вимагає Лейсі.

— Я займаюся бензином, — починає Радар. — Вставивши пістолет, біжу всередину (хоча, поки бензин ллється, я мав би стояти біля машини) і віддаю картку вам. Потім лечу назад до авта.

— Я подаю картку касиру, — каже Лейсі.

— Або касирці,— вставляю я.

— Неважливо, — мовить Лейсі.

— Просто… не будь такою сексисткою.

— Гаразд, К. Я подаю людині за касою картку. Прошу її або його порахувати все, що ми принесемо, і йду в туалет.

— А я тим часом, — веду далі я, — збираю все, що в мене в переліку, і виношу на касу.

— А я сцю, — каже Бен. — Як закінчу, набираю покупок за переліком.

— Найголовніше — футболки, — вставляє Радар. — Бо люди на мене дивно поглядають.