Джон Грін - Паперові міста

— І які ваші наміри? — в голосі чутно було легкий англійський акцент.

Бен підвівся і став поруч зі мною. Мене порадувало, що я не сам.

— Ми розслідуємо зникнення людини, — дуже впевнено сказав він. — Ми тут нічого не чіпаємо.

Світло згасло, і в темряві стало видно три силуети: всі вони були в джинсах, футболках і масках з двома круглими фільтрами. Один підняв маску на лоба і подивився на нас. Я впізнав цю козлячу борідку і плескаті губи.

— Гасе? — вигукнула Лейсі. І підвелася. То був охоронець з «СанТрасту».

— Лейсі Пембертон… Боже ж ти мій! Ти що тут робиш? Без маски? Тут тонни азбесту.

— А тут що робите ви ?

— Досліджуємо, — сказав він. Бен раптом настільки знахабнів, що підійшов до незнайомців і потиснув їм руки. Вони представилися як Туз і Тесля. Я наважився припустити, що це все ж таки прізвиська.

Потім ми всі взяли стільці на коліщатках і сіли кружком.

— Це ви дошку проламали? — запитав Гас.

— Так, це я був, — пояснив Бен.

— Ми заклеїли, бо не хотіли, щоб сюди хтось іще заліз. Якщо вхід буде видно з дороги, повалить усякий набрід, що нічого не тямить у дослідженні таких місць. Волоцюги, наркомани, отаке.

Зробивши до них крок, я запитав:

— То ви знали, що Марго сюди приходила?

Туз озвався раніше, ніж Гас; маски він не зняв, але розібрати, що він каже, все одно було неважко.

— Чоловіче, Марго тут чимало часу проводила. Ми самі сюди лише кілька разів на рік їздимо, тут азбест, та й узагалі не надто круте місце. А вона за останні кілька років приблизно в половині випадків опинялася тут. Сексі була дівка, еге ж?

— Була? — перепитала Лейсі.

— Вона ж утекла, ні?

— Що вам про це відомо?

— Та нічого, Господи Ісусе. Я бачив його з Марго, — сказав Гас, киваючи на мене, — кілька тижнів тому. А потім дізнався, що вона втекла. За кілька днів я подумав, що вона може виявитися тут, тому ми приїхали.

— Я так і не зрозумів, чому їй це місце так сподобалося. Тут нічого особливого, — вставив Тесля. — І досліджувати більше нема чого.

— Що це за дослідження? — запитала Лейсі у Гаса.

— На кшталт міських розкопок. Ми лазимо занедбаними будинками, досліджуємо, що там є, фотографуємо. Нічого не беремо, нічого не залишаємо. Просто дивимося.

— Це наче хобі,— додав Туз. — Ми брали Марго з собою в поїздки по таких місцях, коли ще в школі вчилися.

— Кмітливе було дівча, хоча їй тоді ще років тринадцять, напевно, було, — пояснив Гас. — Вона куди хоч промкнутися могла. Тоді ми їздили лише вряди-годи, а тепер разів зо три на тиждень кудись вибираємося. Цікавих місць купа. У Клірвотері є занедбана психлікарня. Краса! Можна поглянути, де божевільних пасками пристібали й частували електрошоком. А на заході є стара в’язниця. Але Марго це чомусь не дуже цікаво було. Їй подобалося залазити ось у такі будинки, а потім вона там просто сиділа.

— Так, Боже, це трохи дратувало, — погодився Туз.

— Вона й не фоткала навіть, — мовив Тесля. — І не бігала, не шукала нічого. Пролізе всередину і сидить на місці. Пам’ятаєте, у неї нотатник такий чорний був? Ото сяде було в кутку і пише там щось, наче у себе в кімнаті домашку робить.

— Чесно кажучи, — мовив Гас, — Марго не розуміла справжнього сенсу цих мандрів. Дух пригод її не захоплював. Загалом, вона якась депресивна була.

Мені не хотілося, щоб вони зупинялися, — я думав, що з їхньої розповіді зможу уявити собі Марго. Але раптом Лейсі підвелася і відштовхнула стільця.

— І вам навіть на думку не спало запитати у Марго, чого вона така депресивна? Чи на біса вона в ці брудні хліви лазить? Вам начхати було?

Вона, репетуючи, нависала над Гасом, він теж підвівся, і стало видно, що він дюймів на шість вищий од неї. А потім Тесля сказав:

— Господи Ісусе, заспокойте цю суку нарешті!

— Що ти сказав? — гаркнув Бен. І не встиг я збагнути, що відбувається, як він зіштовхнув Теслю зі стільця, і той повалився на бік. Бен сів на нього верхи і почав люто, але незграбно лупцювати його і кричати: — ВОНА НЕ СУКА! САМ ТАКИЙ!

Я підскочив і схопив Бена за одну руку, Радар учепився в другу. Ми його відтягнули, але він не стуляв рота.

— Мене переповнює злість! Мені було краще, коли я його бив! Дайте його мені!

— Бене, — сказав я спокійно, як завжди це робить мама. — Бене, розслабся. Він уже все зрозумів.

Гас із Тузом допомогли Теслі підвестися, і Гас мовив:

— Господи Ісусе, ми забираємося. Місце ваше.

Туз зібрав свою камеру, і вони квапливо вийшли у двері. Лейсі почала пояснювати, звідки вона його знає.