Джон Грін - Паперові міста

За п’ять хвилин я знову подзвонив йому на мобільний. Бен не відповів, тож я лишив йому повідомлення.

— Хочеш стати таким крутим, як Чак, Кривавий Бене? Про це ти завжди мріяв? Що ж, вітаю. Здобув. Ви заслуговуєте один одного, тому що ти такий самий гівнюк. І не передзвонюй!

Потім я набрав Радара.

— Привіт, — почав я.

— Привіт, — відказав він. — Я щойно блював. Давай я передзвоню?

— Звісно, — сказав я, намагаючись не гніватися. Мені просто хотілося, щоб хоч хтось допоміг мені розібратися в світі Марго. Але Радар — це вам не Бен, він передзвонив за кілька хвилин.

— Ох, було так зле, що я, поки прибирав, знову почав блювати, а коли знову прибирав, то знову блював. Це якийсь вічний двигун. Якщо мене постійно годувати, я невпинно блюватиму.

— Ти зайти можеш? Чи я до тебе прийду?

— Певна річ. А що таке?

— Марго була в тому торгівельному центрі, жива, принаймні через день потому як втекла.

— Буду в тебе за чотири хвилини.

І рівно за чотири хвилини Радар з’явився біля мого вікна.

— Хочу, щоб ти знав: я посварився з Беном, — повідомив я, поки він ліз у вікно.

— Я посередником поміж вами не можу бути, надто вже похмілля тяжке… — тихенько відказав Радар. Він ліг на ліжко, приплющив повіки і спробував пригладити скуйовджене волосся. — У мене ніби блискавка влучила, — він чхнув. — Ну, розповідай новини.

Всівшись на стілець, я почав докладно, щоб нічого не випустити, розповідати, як провів ніч у торгівельному центрі. Радару загадки давалися легше, ніж мені, тож я сподівався, що він і з цією впорається.

Він мовчки слухав, аж я сказав:

— А потім мені зателефонував Бен і звелів їхати на вечірку.

— Та книжка в тебе з собою? Та, де ріжки загорнуті? — запитав він. Я підвівся й поліз по неї під ліжко. Радар, тримаючи путівника над обличчям і кривлячись від головного болю, почав гортати сторінки.

— Записуй. Омаха, штат Небраска. Сек-Сіті, штат Айова. Александрія, штат Індіана. Дарвін, штат Міннесота. Голівуд, штат Каліфорнія. Алієнс, штат Небраска. Так. Оці місця здалися їй — ну, або комусь іншому, хто цю книжку гортав, — цікавими.

Радар підвівся, жестом звелів мені вийти з-за столу і сів за комп’ютер. Він умів балакати й заразом працювати на клавіатурі.

— Є така кумедна мапа: можна ввести кілька географічних назв, і вона видасть тобі різні маршрути. Марго про цю програму навряд чи знала, але все одно глянути варто.

— Звідки ти все це знаєш?

— Ну, нагадаю: Я. Все. Своє. Життя. Займаюся. «Омніпедією». Я, коли сьогодні вранці додому прийшов, ще не мився, а вже за годину повністю переписав статтю про синю рибу-ангела. Так, я трохи того. Ну гаразд, дивися, — сказав він. Я нахилився до екрана і побачив кілька кривулястих маршрутів на мапі Сполучених Штатів. Усі вони починалися в Орландо і закінчувалися в Голівуді.

— Може, вона хоче лишитися в Лос-Анджелесі? — припустив Радар.

— Може, — погодився я. — Але ми все одно її маршрут не вгадали.

— Авжеж! До того ж більше ніяких вказівок на Лос-Анджелес немає. Джейсу вона казала про Нью-Йорк. Видається, що «заїдеш у паперові міста, то вже ніколи не повернешся» вказує на найближчий недосілок. А лак для нігтів — теж, напевно, свідчить про те, що Марго десь поруч. Думаю, можна до списку місць, де зараз може бути Марго, додати і місто, де найбільша куля з попкорну.

— Мабуть, її подорож відповідає цитаті з Вітмена: «Пускаюсь у вічну мандрівку».

Радар сидів, схилившись над клавіатурою. Я пішов до ліжка.

— Слухай, а роздрукуй-но мені мапу США, я позначу пункти, — попросив я.

— Можу в інтернеті це зробити, — озвався Радар.

— Я просто хочу подивитися, на що це схоже в реалі.

За кілька секунд принтер виплюнув аркуш паперу, і я повісив роздруківку поруч із попередньою мапою, де були позначені недосілки, що я відшукав. Увіткнув шпильки в усі шість міст, які обрала Марго (чи хтось інший) у путівнику. Потім спробував подивитися на них, як на сузір’я, — я сподівався, що вийде якийсь значущий малюнок чи літера, але нічого такого не побачив. Точки розсипані були безсистемно, ніби Марго наосліп кидала в мапу дротики.

Я зітхнув.

— Знаєш, що було б добре? — запитав Радар. — Знайти підтвердження тому, що вона за останній час перевіряла пошту або виходила в інтернет. Я по її імені щодня пошук проводжу, налаштував бота, щоб він мені сповістив, якщо Марго увійде в «Омніпедію» під своїм ніком. Відстежую IP-адреси всіх, хто шукає «паперові міста». Але поки що все марно.