Джон Грін - Паперові міста

— Ага, — мовив я.

— Цілковита протилежність вечіркам оркестру, так? — мовила Кассі.

— Ага, — мовив я.

— Бен — дурник, але я його люблю, — мовила Кассі.

— Ага, — мовив я.

— І в нього очі такі зелені,— докинула вона.

— Угу, — мовив я.

— Усі кажуть, — мовила вона, — що ти гарніший, але мені подобається Бен.

— О’кей, — мовив я.

— Така крута вечірка, еге ж? — мовила вона.

— Ага, — мовив я.

Говорити з п’яним — усе одно що розмовляти з дитиною, якій ще й трьох років нема.

Коли Кассі відійшла, до мене наблизився Чак Парсон.

— Джейкобсене, — сухо сказав він.

— Парсоне, — відказав я.

— Це ж ти зголив мені ту кляту брову?

— Ну, по суті, я її не голив, — сказав я. — Ми видалили її депіляційним кремом.

Чак пхнув мене пальцем у груди — досить відчутно.

— Ти покидьок, — зареготавши, сказав він. — Але яйця маєш, братан. Усіх за ниточки смикаєш, і все таке. Я, звісно, напився, але чомусь просто таки люблю тебе сьогодні, покидьку.

— Дякую, — сказав я. Мені все це лайно сьогодні було чуже, тобто всі ці брудні балачки на кшталт школа-кінчається-треба-ж-зізнатися-що-в-глибині-душі-ми-одне-одного-любимо. Я уявив Марго на цій вечірці — на будь-якій з тисячі вечірок. Порожні очі. Уявив, як вона слухає п’яне верзякання Чака Парсона, мріючи втекти від нього — хоч живою, хоч мертвою. Я однаково чітко міг уявити обидва шляхи.

— Покидьку, ти пиво будеш? — запитав Чак. Я мало не забув, що він стоїть поруч, але від нього так тхнуло перегаром, що не помічати його було нелегко. Я похитав головою, і він подався геть.

Мені хотілося додому, але я розумів, що квапити Бена немає сенсу. Може, це найкращий день у його житті. Він його заслужив.

Отож я спустився східцями у підвал. Я стільки часу провів у темряві, що у мене з’явилося бажання сховатися, хотілося прилягти там, де не так багато галасу і світла, і знову уявити Марго. Але проходячи повз спальню Бекки, я почув гамір, — точніше сказати, стогони, — тож зупинився перед дверима, які були трохи прохилені.

Мені було видно голову і торс Джейса, він лежав на Бецці вже без сорочки, а вона обхопила його ногами. Вони ще не роздяглися до кінця, і нічого не почалося, але намір був очевидний. Може, пристойніше було б відвернутися, але ж то був шанс подивитися на голу Бекку Арингтон, тож я лишився біля дверей, дивлячись на них. Незабаром вони перекинулися, Бекка виявилася зверху, вона поцілувала його і почала скидати футболку.

— Як я тобі — сексі? — запитала вона.

— О Боже, так… ти така сексі, Марго! — відказав Джейс.

— Що?! — розлютилася Бекка, і я відразу зрозумів, що голою її не побачу. Вона заходилася репетувати, і я позадкував. Джейс мене помітив і теж заволав:

— Ти тут що робиш?

— До біса його! — заверещала Бекка. — Кому він треба! А як же я?! Чому ти думаєш про неї, а не про мене?!

Треба було вшиватися, тож я зачинив двері й пішов до вбиральні. Мені справді хотілося в туалет, але ще дужче хотілося втекти від галасу.

Добре налаштувавши все своє обладнання, я завжди ще кілька секунд зосереджуюся, тож я трохи постояв, а потім, коли поллялося і я вже готовий був перейти до повного струменя, з ванни почувся жіночий голос:

— Хто там?

— Е-е-е… Лейсі? — зронив я.

— Квентин? Що ти в дідька тут робиш?

Треба було зупиняти процедуру, але я, зрозуміло, не міг. Сцяти — це як читати добру книжку: якщо вже почав, то не зупинишся.

— Е-е-е… сцю, — сказав я.

— Ну і як? — запитала вона крізь фіранку.

— Е-е-е, непогано? — я струсив останню краплю, застебнув шорти, злив воду.

— У ванні потусити хочеш? — запитала вона. — Тільки не подумай, що це натяк.

Повагавшись, я відказав:

— Звісно, — і відсунув фіранку. Лейсі усміхнулася до мене, потім підтягла коліна до грудей. Я сів навпроти, притулившись спиною до холодної похилої порцеляни. Ноги наші сплелися. На Лейсі були шорти, майка і маленькі зворушливі капці. Косметика розмазалася навколо очей. На голові ще збереглися рештки зачіски. Треба сказати, Лейсі Пембертон дуже гарна. Не з тих, з ким забудеш про Марго Рот Шпігельман, але про багатьох інших дівчат з нею таки можна забути.

— Ну, як бал минув? — поцікавився я.

— Бен дуже хороший, — відказала вона. — Мені було весело. Але потім ми страшенно посварилися з Беккою, вона обізвала мене хвойдою, а потім вилізла на диван, попросила всіх замовкнути і закричала, що в мене венерична хвороба.

— Господи! — здригнувся я.

— Так, мені гаплик тепер. Це… Боже! Це, чесно, дуже недобре, тому що… це дуже принизливо, і вона знала, вона цього і домагалася… Я прийшла сюди, сіла у ванну, потім прийшов Бен, але я попросила його дати мені спокій. Я проти нього нічого не маю, але він не в змозі слухати. Він же напився. А у мене ж немає венеричної хвороби. Була. Але я все вилікувала. Байдуже. Просто я не хвойда. Був один хлопець. Негідник! Господи, я навіть повірити не можу, що у мене вистачило клепки їй це розповісти. Треба було тільки з Марго поговорити, без Бекки.