Станіслав Стеценко - Війни художників

— Я й не шкодую, — ніби трохи стомлено відповіла вона. — Але хочеться спокійного життя, сімейного затишку. А ми увесь час наче на голках і…

Вона затнулася. «Ось воно», — подумав Гущенко. І не помилився. Вона нахилилася до нього і прошепотіла прямо у вухо:

— …мені не йде з думки той у пенсне, з поглядом удава. Мені розповідали, що він хапає жінок на вулиці…

— Від кого ти це чула? — невдоволено запитав він.

— Говорять люди…

— Сподіваюсь, ти сама не переповідала це комусь? — запитав він, уже не приховуючи роздратування. — Як ти це собі уявляєш — нарком серед білого дня хапає на вулиці жінку і везе ґвалтувати? Як ти можеш вірити у цю маячню?

Вона мовчала. Тихо, самими губами прошепотіла:

— Не знаю. Але я боюся… Коли згадую той погляд, у мене починають тремтіти ноги…

— Марі, я тобі назвав чотири правила. Головне з них — нікого не бійся. Я з тобою і якось упораюсь із тим удавом. Нехай він буде і нарком. Але думаю, що тобі варто просто забути про нього. Можливо, наступного разу ти його побачиш років через п’ять на трибуні Мавзолею.

— Добре. Хай так і буде, — Марія зрозуміла, що своїми страхами «дістала» чоловіка. Перевела розмову на іншу тему. — Слухай, Ніколя, оці зірки, вони наче завеликі й замасивні для башт. Невже архітектор не відчував цих диспропорцій — дружина художника, вона звикла мати власну думку щодо будь-якого мистецького витвору.

— Ти теж помітила? І мені здається, що завеликі. Але проект, без сумніву, погоджено десь нагорі. Швидше за все, дуже високо. Так, що вище не буває. І думка архітектора навряд чи когось цікавила. Одним словом — соцреалізм! Утім, май на увазі, про цей несмак говорити в СРСР так само небезпечно, як і про різні чутки щодо наркома у пенсне.

Микола Гущенко не знав, що збільшити зірки до такої величини наказав особисто Сталін, проте легко здогадався про це. Він обійняв дружину за плечі. Її обличчя у відблисках рубінового світла мало дивний рожевий відтінок. Вони ще пам’ятали старі зірки на баштах, що їх установили в 35-му замість двоголових орлів. За два роки їхнє коштовне каміння і золото втратило свій блиск, і до 20-ї річниці Жовтневої революції на баштах з’явилися зірки з рубінового скла. Гущенко добре знав архітекторів, які займалися заміною зірок, чув про серйозні проблеми, які ті архітектори вирішили. Кожне неправильне рішення могло коштувати їм голови. Міцність конструкції нових зірок була розрахована на пориви ураганного вітру. Найпотужнішого вітру, який було зафіксовано на земній кулі. Потужність ламп забезпечувала гарну видимість зірок у нічний і денний час. Треба було добитися того, щоб зірки світилися вночі досить яскраво, а вдень зберігали рубіново-червоний колір. Друге завдання було особливо складним, тому що червоне скло, освітлене ззовні, а не на просвіт, видасться чорним. Щоб вирішити цю проблему, зірки було покрито молочним склом. Воно добре розсіювало світло ламп і водночас відбивало денне світло, що пом’якшувало чорноту рубінового скла.

З репродуктора на стовпі линуло:

— Ти розумієш, несвобода — своєрідна плата за суспільство рівних можливостей, за те, що у кожного є шматок хліба. Але я прошу тебе, Маріє, ніяких подібних розмов зі сторонніми, навіть близькими знайомими, ніяких відповідей на провокаційні запитання. Запам’ятай — у країні все чудово! Все, що «не так», помічають тільки ті, хто бачив інше життя. Або жив іншим життям. Такі під особливою підозрою. Під ковпаком. Ми з тобою бачили інше життя. Ми — під підозрою. Так що мовчи.

— Чому ти мені говориш про це саме зараз? Через того в пенсне?

— Ні. Він тут ні до чого. Я говорив про це тобі вже багато разів. Просто ти не сприймала це серйозно.

У художника Миколи Гущенка були всі підстави закликати дружину до обережності, тому що він мав біографію, з якою, взагалі-то, жити в Радянській Росії не рекомендувалося. Він прожив майже 17 років за кордоном, причому останні 12 — у буржуазній Франції, яка разом з Англією в 1940 році була найбільш потенційним супротивником СРСР.

Гущенко частенько шокував товаришів по мистецькому цеху і самого товариша Герасимова своїм буржуазним виглядом — гетрами, твідовим піджаком і традиційною французькою книгою в бічній кишені. Позаочі його називали Французом і дивувалися, як йому вдалося повернутися до СРСР і навіть отримати кімнату в московській комуналці на вулиці Біговій.